Один кулон змінив усе: як дружина повернула чоловіка до життя
— Коханий, я сьогодні заскочу до Поліни, — промовила Мар’яна, швидко поправляючи волосся перед дзеркалом. — Ми з нею сто років не бачились.
— Звісно, — кивнув Олег. — Гарного тобі вечора.
Мар’яна вийшла, і в домі запанувала звична тиша. Олег, радий рідкісній можливості спокійно посидіти за комп’ютером, поринув у гру. Та незабаром його відволік дзвінок телефону.
— Привіт, друже! — на тому кінці проводу почувся голос Богдана, старого друга Олега. — Їду до тебе! Дружини вдома нема. До речі, щойно бачив її біля свого офісу…
Олег завмер, тримаючи трубку. Механічно перепитав:
— Біля офісу?.. Ти впевнений? Вона ж до Поліни поїхала.
— Точно бачив, — підтвердив Богдан. — Вийшла з ювелірного магазину, із якимсь пакетом. Сіла в машину й поїхала. Я б свою Мар’яну з ким завгодно переплутав, але твою — нізащо.
Олег відчув, як щось важке осідає в грудях. Він беззастережно довіряв Мар’яні. За п’ять років шлюбу вони ні разу серйозно не посварились, їхні стосунки були зразком для друзів. Але зараз…
Коли Богдан приїхав, Олег все ще ламав голову над почутим.
— Ну що, давай уже! — Богдан поставив на стіл пакет із пивом.
— Постривай… Ти впевнений, що це була Мар’яна? — наполегливо перепитав Олег.
— Впевнений. Вона була вся така щаслива, із пакетом… Подарунок, чи що? Ти їй щось купив?
— Ні, — захрипів Олег.
У голові вихром крутились думки. «Невже в неї хтось є?» — питав він себе. Він вирішив подзвонити Мар’яні.
— Привіт, кохана. Де в нас великі склянки? Богдан прийшов, а я знайти не можу… — сказав він навмисно весело.
— У шафі, праворуч, — відповіла Мар’яна. — Ми тут із Поліною приміряємо її покупки. Усе гаразд.
З телефонної трубки донісся голос Поліни, підтверджуючи слова Мар’яни.
Олег із полегшенням зітхнув. Мабуть, Богдан помилився.
Мар’яна повернулася додому пізно вночі. Пахла парфумами і ще чимось — ледь вловимим ароматом нового.
— Як посиділи? — спитав Олег.
— Чудово, — посміхнулась Мар’яна, цілуючи його в щоку. — Приміряли її обновки. Вона ще в клуб запрошувала, але я без тебе не пішла.
На душі в Олега полегшало. Він вирішив більше не мучити себе порожніми підозрами.
Вранці Олег, як завжди, приготував сніданок. Він не працював півроку, шукав підходяще місце — і тішив Мар’яну дрібними турботами. Подав їй сніданок у ліжко, з гордістю спостерігаючи, як вона посміхається.
Але тут Мар’яна, подякувавши йому, раптом додала:
— Ти б роботу все-таки знайшов… Скільки можна сидіти на моїй шиї?
Слова обпекли. Олег хотів щось відповісти, але в цю мить його погляд впав на її шию — там виблискував маленький кулон у формі серця, якого раніше у неї не було.
— Звідки прикраса? — захрипів він.
— Подарунок, — легко відповіла Мар’яна. — Сама собі купила. Із премії.
Але сумніви вже пустили коріння в серці Олега. І, незважаючи на запевнення Мар’яни, в голові стояла одна думка: «У неї хтось є».
Той день він провів у шаленій гонці по сайтах вакансій. Роботу потрібно було знайти негайно, будь-якою ціною.
За кілька годин Олег сидів за столом на співбесіді. А через день уже вийшов на нове місце — у компанію з виробництва вікон. Зарплата була середньою, але стабільною.
— Усе, тепер усе буде інакше, — пообіцяв він собі.
Через тиждень, увечері, він вирішив зробити Мар’яні сюрприз — приготував курку в рукаві, накрив на стіл.
Коли Мар’яна повернулася додому, здивовано підняла брови:
— Свято?
— Завтра в мене перший аванс, — із гордістю сказав Олег. — Час святкувати.
Мар’яна збентежено посміхнулась. Десь глибоко всередині її поколоМар’яна тихо підійшла до Олега, обійняла його і прошепотіла: “Я завжди знала, що ти такий чудовий.”
