Роса ще не зійшла з трави, туман поволі відступав до протилежного берега річки, а сонце вже викочувалося з-за зубчастої кромки лісу.
Олексій стояв на ґанку, милуючись красою ранку й глибоко вдихаючи свіже повітря. Позаду почулися тупотіння босих ніг. Жінка у нічній сорочці та накинутому на плечі хустці підійшла й стала поруч.
— Красота ж як! — зітхнув Олексій. — Іди в хату, застудишся, — промовив він лагідно й поправив хустку, що зісковзнула з білого плеча.
Жінка притулилася до нього, обхопила його руку.
— Від’їжджати від тебе не хочеться, — сказав Олексій, голос його від нежности став тихішим.
— То й не їдь. — Її голос вабив, клич, ніби спів Сирени. «Залишусь, а далі що?» Ця думка протверезила Олексія.
Якби все було так просто, він давно б уже залишився. Але двадцять три роки з дружиною не викреслиш, та й діти… Оленка — вже відрізаний шматок, у свого хлопця ночує частіше, ніж вдома, скоро заміж вийде. А Юркові всього чотирнадцять, самий складний вік.
Водій завжди знайде роботу, але чи заробить тут грошей? Зараз він розкидається ними, дарує дорогі подарунки Марійці. А якщо платня буде вдвічі, а то й утричі меншою — чи любитиме вона його так само? Питання.
— Не починай, Маріє, — відмахнувся Олексій.
— Чому? Дорослі вже діти, час і про себе подумати. Сам говорив — із— Сам говорив — із дружиною лише по звичці, — Марійка відсунулася, образившись, а Олексій важко зітхнув і пішов до машини, усвідомлюючи, що щастя, яке він шукав десь далеко, залишилося позаду — у рідному домі, де його вже ніхто не чекав.
