Чекай на нього…

Роса ще не зійшла з трави, туман повільно відступав до протилежного берега річки, а сонце вже викочувалось із-за зубчатої кромки лісу.

Микола стояв на ґанку, милуючись красою ранкового ранку й глибоко вдихаючи свіже повітря. За спиною почулися шльопання босих ніг. Жінка у нічній сорочці та накинутому на плечі хустині підійшла й стала поруч.

— Добре ж як! — у повні груди вдихнув Микола. — Іди в хату, застудишся, — ласкаво сказав він і поправив хустку на молодій жінці, яка зісковзнула з округлого білого плеча.

Жінка миттєво притулилась до нього, обхопила його руку.

— Від’їжджати від тебе не хочеться, — сказав Микола сипким від ніжності голосом.

— А ти не їдь, — голос жінки вабив, кличучи, як спів Сирени. «Залишусь, а далі що?» Ця думка протверезіла Миколу.

Якби все було так просто, він давно би вже залишився. Але двадцять три роки життя з дружиною не викреслиш, та й діти… Оленка, можна сказати, вже відрізаний шматок, у свого нареченого ночує частіше, ніж вдома, скоро заміж вийде. А Андрійкові всього чотирнадцять, самий складний вік.

Водій завжди роботу знайде, але гроші тут ще питання. Зараз він ними сипле, дарує дорогі подарунки Марійці. А коли зарплата впаде вдвоє, чи його кохатиме вона так само? Питання.

— Не починай, Марійко, — відмахнувся Микола.

— Чому? Діти виросли, час уже й про себе подумати. Сам казав, що з дружиною лише по звичці живеш. — Марійка надулася й відійшла від нього.

— Ех, якби я раніше знав, що зустріну тебе… — Микола гучно зітхнув. — Не ображайся. Час їхати, я й так забарився. — Він хотів поцілувати жінку, але та відвернула обличчя. — Марійко, треба їхати, якщо хочу до вечора встигнути додому. Вантаж жде, договір.

— Ти лише обіцяєш. Приїдеш, знову зачепиш душу — і назад до дружини. Набридло мені чекати. Мишко мене давно забирає.

— То йди, — Микола знервовано знизав плечима.

Щось хотів додати, але передумав. Повільно зійшов із ґанку, завернув за ріг хати й пішов городом до окружної дороги, де на узбіччі його чекала фура. Навмисне поставив машину подалі, щоб не будити село.

Забрався в кабіну. Зазвичай Марійка проводжала його до фури й цілувала на прощання. Але сьогодні не пішла — справді образилась. Микола влаштувався зручніше, захлопнув двері. Перед тим як завести двигун, набрав номер дружини. При Марійці подзвонити соромився. У трубці пролунав байдужий голос і повідомив, що телефон вимкнено… Невідповілих викликів теж не було.

Микола сховав телефон і запустив двигун, прислухаючись до його потужного, рівного реву. Фура здригнулася, скинувши з себе останки сну, й повільно рушила з місця, хитаючись на нерівностях ґрунтовки. Він подав короткий прощальний сигнал і додав газу.

Жінка на ґанку здригнулася, слухаючи, як звук мотора поступово віддаляється, і пішла в хату.

У динаміках бархатний голос співав: «Кохана, кохана, кохана, мій ніжний ангел земний…» Микола підспівував про себе, думаючи про жінку, яку залишив. Але незабаром думки переключилися на дім: «Що там коїться? Другий день не можу додзвонитися. Приїду — тоді й розберемося…»

А Ганна, його дружина, у цю мить прокинулася від наркозу в лікарняній палаті й одразу все згадала…

***

Вони прожили з Миколою більше двадцяти років, двадцять чотири, якщо точно. Чоловік — далекобійник, заробляв добре, сім’я міцна, квартира велика, двоє дітей. Оленка вже доросла, скоро вийде заміж і житиме окремо, закінчила училище, працює перукаркою. Андрійкові чотирнадцять, мріє стати моряком.

І раптом цей дзвінок. Спочатку Ганна подумала, що це жарт чи помилка.

— Добрий день, Ганно. Чоловіка чекаєте? А він затримується… — голос був м’який, обволікаючий, наче патока.

— Що з ним?! — нетерпляче перебила Ганна, одразу подумавши про аварію. Шлях довгий, хто його знає, що мігло статися? Вантаж дорогий везе, відповідальність велика.

— З дівчиною він, — муркотів голос.

— Хто це?! — скрикнула в трубку Ганна.

— А ти чекай, чекай… — у трубці лунав жіночий сміх.

Ганна одІ коли вона впустила його в дім, ніяких слів уже не було потрібно, бо по його очима вона зрозуміла — він прийшов не лише допомогти, а й залишитися.

Оцініть статтю
ZigZag
Чекай на нього…