Чемодан не розпаковуй ти переїжджаєш
Що трапилося? суворо запитала Оленка: Левко лежав на дивані і навіть не підвівся, коли вона зайшла.
А трапилося те, що ти від мене йдеш, зайченятко моє! Тому валізу не розпаковуй: ми розлучаємось, і сьогодні ти переїжджаєш! відповів чоловік.
Оленка спочатку подумала, що помилилася. Зайченятко?
Ти мене бачила? Який я тобі зайчик: у мені ж під два метри зросту! відповів Левко Світланці, коли та запропонувала йому бути зайчиком на святі.
Ну, то будеш у нас зайчик-велетень: затоптав усіх і скочив у вікно! жартівливо відгукнулась кмітлива подруга.
А у вас костюм зайця якого розміру? поцікавився Левко.
Ой, справді, а ж він же маленький! Як це я не подумала одразу? спохватилася дівчина.
Після невеликої паузи запропонувала:
То зробимо ось як: ти будеш Дідом Морозом, а Мороз Віталік переодягнеться в зайця він же нижчий за тебе.
А чи влізе на мене його вбрання? засумнівався Левко. Той самий кожушок чи жупан, що вони там носять?
Звісно ж! Йому трохи завелике поли завжди підкочує.
А текст? Я ж не знаю, що казати!
Боже, який там текст? Суцільна імпровізація ти ж у нас, здається, золота медаль, а я підстрахую! заспокоїла подруга.
Світлана, з якою Левко товаришував ще зі школи, працювала в агенції святкових заходів. Саме на передноворіччя захворів хлопець, що завжди грав зайчика.
Тож у складі бригади, що їздила вітати людей з Новим Роком, зявилась порожнеча.
Що за дурня? скажуть багато хто, і матимуть рацію. Який ще зайчик? Хто таке видумав? Добрі люди включіть голову!
Звикли ж завжди лише Дід Мороз і Снігуронька. Давня усталена традиція. Навіщо видумувати щось нове? Все давно придумане!
Тільки новий власник агенції виявився з нової креативної хвилі. А, може, в нього були дитячі комплекси? Не встиг у малечі помувати зайчика і переніс цей біль у доросле життя…
Отак зявився в них зайчик. Костюм білий плюш і шапка з вухами. Для реалістичності до спини причепили рюкзак з великою тряпяною морквою.
Новинки впроваджуватимемо! оголосив новий шеф. Свіже віяння в рутину!
Поряд з енергійним керівником навіть Серафим Іванович з «Карнавальної ночі» виглядав би як добрий чебурашка.
Ось таким складом тепер і вітали святкувальників: Дід Мороз Віталік, Світлана-Снігуронька і зайчик. Та зайчик занедужав, а замінити його нікому. Тим паче напередодні 31 грудня!
Мене не цікавить, сказав директор, але зайчика треба знайти!
Було все, як у давній пісеньці: мені сьогодні сумно, бідний кролик захворів…
Левко перебував у пригніченому настрої. Адже перспектива була геть сіренька: дружина Оленка раптово поїхала до мами тещі стало ще гірше, і чоловік залишився сам.
В останній час жінка постійно хворіла, все не щастило з її здоровям. Ось і тепер черговий напад.
Розумієш, дорогий, я не можу залишити маму саму! зворушливо казала гарненька Оленка, пакуючи речі у валізу: це вже третя поїздка за два місяці.
Давай я з тобою поїду! пропонував Левко. Не можна ж тобі одній у Новий Рік.
Не треба, любий! відповіла дружина. Навіщо і тобі свято псувати? Мені вже і так не весело!
А як же і в радості, і в біді? здивувався Левчик. Обіцяли ж!
А ти будеш мені телефонувати і підтримувати! Мені цього досить! А ти сходи кудись розвійся!
Запроситись у гості десь можна було, та всі компанії вже склались.
А настрій був, як у Миколи Яковича неприємний та гидкий.
Аж раптом подзвонила Світлана. Вона для Левка завжди була надійним другом як у тій пісні вміла дружити! Шкільні товариші. Хоча Оленка носом крутила: мовляв, дружби між чоловіком і жінкою не існує.
Вона навіть на весілля Світлани не дозволила йому йти! Хоч та давно була заміжня…
Левко не сперечався не хотів псувати настрій коханій. Розумна Світлана не образилась, і вони спілкувались далі, хоча вже й не так відкрито Левко частіше телефонував їй з роботи.
І ось самотній Новий рік та пропозиція Світлани попрацювати зайчиком: за виїзд обіцяли гарний гонорар!
І хоч Левко обіймав високу посаду в аналітичній компанії, що дозволяло Оленці не шукати роботи, він погодився зовсім не задля грошей, а щоб відволіктись.
Кожушок Діда Мороза підійшов якраз, валянки також. Приклеїли вуса й бороду можна їхати в гості!
І справився виявилось, зовсім не складно! Діти розказували віршики, зайчик, трясучи морквиною, скакав біля ялинки. Потім усі водили хоровод все було по-святковому!
Залишався останній виклик: на 22 годину 31 грудня! І всі вільні, додому!
Добра Світлана, дізнавшись про самотність друга, запросила його до себе: вона мала святкувати з чоловіком і мамою, яка добре знала Левка ще зі школи. Дітей у двадцятипятирічної Світлани ще не було.
На останній виклик їхали з піднятим настроєм. Віталік навіть пропустив чарку вперше за довгі роки роботи Дідом Морозом.
О 21:45 із машини Левко подзвонив дружині:
Ну як ти, люба?
Стараюсь, дорогий, тримаюся.
З Новим роком тебе! Дай мамі слухавку, привітаю і її!
А вона щойно задрімала не хочу будити. Я в навушниках телевізор дивлюсь і про тебе думаю!
Я тебе люблю! О дванадцятій ще подзвоню!
І я тебе! Бережи себе, зайчику! відгукнулась дружина.
Коли відчинились двері останнього виклику, Левко мало не присів: на порозі стояла його Оленка, яка позавчора, з його допомогою, їхала до Житомира! І з якою 15 хвилин тому розмовляв по телефону…
На його пропозицію відвезти її особисто, Оленка твердо сказала: «Я сама дійду, відпочивай!»
На ній було святкове плаття та туфлі.
«І коли вона встигла їх прихопити? Всі речі ж пакувала при мені!» промайнуло у Левка. Ох і фокусниця, прямо як українська Солоха!
Може, не Оленка? Може, сестра-двійня? Та ні в неї й родимка над лівою бровою…
А може, марево: ще й як просто! Такі часи що тільки не привидиться…
Та бачити марево мав би лише він, а її бачили всі.
Зайчику! вигукнула «марево» у глиб коридору.
Зайчику? Але зайчик це він, Левко! І так вона його щойно називала у телефоні!
Левко стояв у ступорі. Йому здавалось, все відбувається не з ним. Наче дивиться на себе зі сторони.
Йду, зайченятко! почувся голос, і з кімнати вийшов зайчик: товстий, лисуватий мужик…
А де дитина? Хлопчик Вадим? запитала Снігуронька-Світлана.
Я Вадим! весело сказав чоловяга і ляснув себе по животу. Вирішив собі влаштувати свято!
Левко з острахом спостерігав за всім: невже заради цього його Оленка обдурила його? Йому стало ясно його зрадили.
Перша думка зясувати все негайно. Але було соромно перед Світланою: так підвестися…
Тому Левко змінив голос і суворо наказав: «Віршик, Вадиме!»
Вадим щось пробубнів. Оленка не впізнала чоловіка: вони з кавалером були добре напідпитку Новий рік, як-не-як…
А як це Оленка, така вибаглива і горда, звязалась з цим типом?
Оленка, тримаючись за зайця, сміялась пяним голосом.
Левку стало гидко. Тепер він розумів, звідки подарунки від пенсіонерки-мами з Житомира…
А тепер коло водити! закричав Вадим, і всі заспівали «Ой, радуйся, земле!»
Водили хоровод Вадим, Оленка і зайчик Віталік, що теж випив для настрою скоро ж додому! Левко, трохи оговтавшись, знімав усе на телефон: алібі Оленки тануло, як сніг на сонці…
Скоро хазяїн стомився і вигнав усіх:
Досить! Я спати поздоровляли, то й годі. Проведи гостей, Оленко!
Оленка провела…
Дивно: гарна ж дівчина! І що вона знайшла в цьому типі? сказала Світлана дорогою додому. Він їй точно не чоловік!
«Я її чоловік!» хотів крикнути Левко, але стримався.
В гості святкувати до подруги не поїхав: зрозумів, що не зможе приховати болю. А визнавати, що на його голову викинули стільки бруду, було понад його сили.
Тому збрехав, що захворів: температура, кашель. І поїхав додому. О дванадцятій Оленці не зателефонував. І пізніше теж: хай святкує зі своїм зайцем…
Новий рік чоловік зустрів у самоті. Та що час подумати.
Дружину Левко любив. Хоча за цей вечір любов швидко охолола. Але пробачати все це не збирався. Тож тільки розлучення! Квартира належала йому.
Дружина, не діждавшись дзвінка від чоловіка, занепокоїлась! Як так? Ще вчора телефонував по кілька разів на день, а тут другий день і жодного дзвінка?
Відчувши щось недобре, повернулася з «маминих» не 4 січня, як планувала, а вже 2-го ввечері.
Доїхала на таксі: ніхто не зустрів. Хоча чоловік отримав СМС з координатами і часом.
Що сталось? суворо запитала Оленка: Левко лежав на дивані і навіть не підвівся.
А сталося те, що ти від мене йдеш, зайченятко моє! Тому валізу не розпаковуй: ми розлучаємось, і сьогодні ти переїжджаєш! спокійно відповів чоловік.
Оленка не повірила вуха. Зайченятко? Але звідки чоловік дізнався? Так її кликав тільки Вадим…
І куди ж це я йду? напала у відповідь Оленка.
Не знаю: чи до свого зайця, чи до мами у Житомир. Їй уже краще? спокійно поцікавився Левко.
Ти все не так зрозумів, почала тихо Оленка. Знає, клятий! Але як дізнався? Де її прокол? Мамі суворо наказано не відповідати до 4-го січня. А Вадим говорити не міг…
Може, хтось побачив? Але хто?
Тоді виклади свою версію! попросив чоловік, якому вже було цікаво. Може, цей лисий мужик лікар, з яким ти обговорювала здоровя мами?
Або, приміром, алхімік, що готує лікувальний відвар? А може, медбрат, якого я проплачую, щоб він дбав про улюблену тещу?
Словом: змінює памперси, робить уколи і чергує вночі, так? А ти приїхала обговорити умови!
Або, боронь Боже, не натякаю працівник ритуальних послуг, про що ти, як турботлива донька, подбала завчасно?
Ну що, Оленко, не соромся: ти ж не соромилась стрибати з зайчиками? Точніше з двома своїм і чужим! Отак, зайченятко?
І чоловік увімкнув їй кіно…
Оленка мовчала: що їй було сказати? Так, завела роману! Навіщо? Задля гострих відчуттів!
Сумно вдома цілими днями! Тим паче Вадим доволі забезпечений і дарує гарні подарунки.
Що, працювати, щоб не нудьгувати? Три рази «ха!» Не для цього я розквітала!
Але яке ж то нещастя хто б міг подумати?
А до чоловіка Оленка по-своєму була привязана. Може, навіть кохала. Тому і приховувала все, не бажаючи кусати руку, що годує…
Від того ще болючіше.
Якби сказала прямо: покохала іншого, пішла до свого зайця це можна бодай зрозуміти і пережити.
Або ж зізналася б у випадковій зраді: пробач, милий, спалах! І, може, Левко, її добрий велетень, і простив би
А тут зрада плюс складна, ретельно спланована брехня про маму.
Це майже злочин. Чи не так? І стало б обтяжуючим обставиною
Оленка плакала, благала, просила пробачення, каялася. Але Левко лишився непохитним: якщо сказано все, значить все! Такі вже вони, Діди Морози: Левко мав рацію…
В результаті їх розлучили: у Левка залишилась впевненість у власній правоті. Лишень про одне шкодував: що не влаштував скандалу тієї самої Нової ночі…
А що, для гостроти відчуттів це було б саме те! Але ось до чого доводить надмірна делікатність і вихованість: нащо ті всі реверанси та поклони?
Ну й нехай: і так вийшло непогано. Чи не так?
