«Через курку я вигнала чоловіка і зовсім не шкодую»

Того дня Оксана була виснажена до краю. Весь ранок — прибирання, прання, розкидані іграшки по місцях, вимиті підлоги. І ось нарешті вона зазирнула в духовку — курка з картоплею вже рум’янилася, наповнюючи кухню запахом, від якого крутилася голова.

— Ще хвилин десять, — пробурмотіла вона, поставила таймер і поспішила до ванної — за цей час встигне відчистити кахель. Усе йшло, як по маслу. Поки не лускнули двері.

— Напевно, діти повернулися, — подумала Оксана, але на порозі стояв не син і не донька, а чоловік — Андрій, який зранку, за його словами, був «у гаражі».

— О, як же пахне! — задоволено потер він руки. — Обожнюю твою курочку!

— Поклич дітей, нехай ідуть вечеряти, — гукнула Оксана і повернулася до мийки.

За хвилину в квартирі вже тупотіли босі дитячі ноги, хтось кидав кросівки, хтось голосно сміявся. Оксана почула, як діти сварляться, і вийшла, не дочекавшись таймера.

— Що сталося? — запитала, стоячи в гумових рукавичках.

— Я хочу ніжку! — скрикнула десятирічна Мар’яна.

— І я! — унісон закричав восьмирічний Данило.

— Адже їх дві, — розвела руками Оксана.

— Ні! Залишилася тільки одна! — Мар’яна тупнула ногою.

Жінка підійшла до столу. Справді — половини курки не було. Залишилися грудки і одинокий шматочок картоплі.

— А де тато?

— Пішов. Забрав половину курки і пішов, — буркнув син.

Оксана схопила телефон, подзвонила — Андрій не відповів. Вилетіла з квартири, стиснувши ключі. Все кипіло всередині: знову! Він ізнову забрав краще собі. Тільки тепер — не собі, а своїй гоп-компанії. Це вже не була просто жадібність — це була зрада домашньому вогнищу.

Біля будинку, за дитячим майданчиком, сидів на лавці Андрій з друзями. У руках — пиво, на колінах — та сама курка. Реготали, їли, облизували пальці.

— Не занадто? — підлетіла до них Оксана, очі палали.

— Іди додому, поговоримо потім, — процідив Андрій, кинувши погляд на «хлопців».

— Ні, поговоримо зараз! Ти вкрав їжу, яку я готувала для своїх дітей! Тобі не соромно? Тобі мало, що ти завжди забираєш собі найкраще — тепер ще й годуєш гостей тим, що не твоє?

— Іди, поки я стримуюся, — різко відповів він, схопивши її за лікоть.

— Ти що робиш?! — Оксана рвонулася. — Ти не просто егоїст, ти злодій, Андрію. Злодій, який краде їжу у власних дітей і годує пияків.

— Годі істерики, Оксано, — він злиться, почувається приниженим перед друзями. — Це разовий випадок.

— Разовий? А фрукти? А ікра від мами, яку ти з’їв за день? А шашлик, де ти залишив дітям перепечені шматочки, а собі узяв соковиті?

Оксана розвернулася і пішла.

Увечері, коли він повернувся, вона стояла біля вікна.

— Ти б себе побачила, — сміявся Андрій. — «Розлучення через курку». Я б тебе на передачу запросив.

— Подаю на розлучення, — холодно відповіла Оксана. — Ти навіть зараз не зрозумів, чому. Не через курку. Через твою свинськість, жадібність і те, що ти ні про кого, крім себе, не думаєш.

— Куди я піду? — фукнув він. — Ти навіть не смішна.

— До своєї мамочки. Тієї самої, яка навчила тебе, що все найкраще — тобі. Нехай тепер з тобою ділиться.

Андрій пішов, думаючи, що Оксана жартує. Але наступного дня вона справді подала заяву. Він залишився у матері.

А через два тижні дзвінок.

— Ти була права, — зітхнула була свекруха. — Він і в мене все з’їдає. Куплю собі цукерки, з’їм одну — решту він змете того ж вечора. Знаєш, я думала, ти перебільшуєш. Але він навіть останній окріп із чайника собі налив, не питаючи.

— Ви хочете, щоб я його назад забрала? — здивувалася Оксана.

— Та ні… просто… поскаржитися, мабуть, — хмикнула свекруха.

— Ну тоді — щасти. А я своє життя з цим пожирачем усього закінчила. І, знаєш… нарешті дихається вільно…

Оцініть статтю
ZigZag
«Через курку я вигнала чоловіка і зовсім не шкодую»