Ти через це своє кохання вилетів з університету! Ми тебе відправили вчитися, а не заручини влаштовувати! Бракувало нам ще селянку в родину приймати, гримів батько. Палкі почуття сина вирішили придушити розлукою. За наполяганням батьків, Тарас пішов служити.
Марія прибирала в домі. Вона переклеїла шпалери, змінила занавіски, тепер розбирала речі на антресолях. Вона любила лад тоді і на серці було легше.
У самому глухому кутку вона знайшла коробку з листами Тараса. Як же давно вона їх не читала! Забувши про прибирання, Марія сіла. Перечитала один лист, другий, третій
Марічка й Тарас зустрілися у Львівському Політехнічному університеті. Тарас був із міста, а Марічка приїхала з села під Тернополем.
Вона вразила його з першого погляду: довге темне волосся, глибокі очі, тендітна стать.
Тарас і Марічка почали зустрічатися. Для тихої й соромязливої дівчини енергійний Тарас був як гроза. Щодня він вигадував щось нове квіти під дверми гуртожитку, пісні під вікном опівночі. Кімната була на першому поверсі.
Шумні вечірки, прогулянки парком, перші поцілунки перший курс пролетів, як один день. Вони були нерозлучні.
Але Тарас запустив навчання. Він і так не горів бажанням до науки, а тут ще й кохання! Його відрахували. Та його це не засмутило.
Знайду роботу, потім закінчу заочно. Зате одружуся на тобі, моя зоре, казав він Марії.
Він влаштувався на фабрику й повідомив батькам про намір одружитися. Марію вони бачили кілька разів.
Тарас чекав, що новина не сподобається. Його батьки мріяли про шлюб із дочкою давніх друзів Наталкою. Але ані Тарас, ані Наталка не хотіли цього.
Він думав, що зможе пояснити батькам, розкаже про свої почуття. Вони ж зрозуміють! Та все вийшло інакше.
Ти через дівчину з села кинув навчання! Ми не для цього тебе у Львів відправляли! кричав батько.
Розлючені батьки домоглися, щоб Тарас пішов до армії.
Марічка сумувала. Єдиною втіхою були листи від Тараса такі ніжні, такі щирі!
Та одного разу листи раптом припинилися. Місяць, два, півроку нічого. Марічка не знаходила собі місця.
Буває, почуття в розлуці вигорають. Значить, це було не кохання, намагався втішити її одногрупник Андрій.
Андрій був їхнім спільним другом. Марічка тоді не знала, що він написав Тарасові, як сам закоханий у неї, і що вони разом. Попросив більше не писати.
Марічка змирилася. Пішла у навчання, спілкувалася з друзями. Андрій завжди був поруч. Його турбота здавалася щирою.
Хоч хтось щасливим буде, подумала вона і погодилася на пропозицію.
Листи Тараса вона хотіла спалити, та рука не піднялася. Сховала їх у коробку й забула.
Марічка почала нове життя.
Батьки поспішили повідомити Тарасові, що Марічка вийшла заміж за Андрія.
Так і пішли роки.
Одне десятиліття, друге. Вони жили в одному місті, але ніколи не зустрічалися.
Марічка чула, що Тарас одружився не з Наталкою, а з іншою. Народився син.
Її ж життя було спокійним, але пустим. У них із Андрієм було дві доньки. Робота, діти на щастя часу не лишалося.
Вони тягли шлюб, як ярмо, забувши, що життя може бути радісним.
Минуло 35 років.
Їх сімя розпалася. Андрій відчував, що вона ніколи його не любила. Знайшов іншу. Доньки виросли. Після розлучення Андрій зізнався, як розлучив її з Тарасом.
У Тараса теж не склалося. Він залишився сам.
Марічка дочитала останній лист. Плакала й сміялась. І раптом зрозуміла хоче побачити його. Просто дізнатися, як він.
Написала листа на стару адресу. Може, він там? Чи рідні передадуть. Вона завжди була рішучою. Запросила зустрітись у кавярні біля її дому.
Наступного дня лаяла себе: Ну навіщо я це зробила?
Тарас, повертаючись додому, заглянув у поштову скриньку. Лист? Хто зараз пише листи? Побачив імя і серце замерло.
У призначений час він увійшов у кавярню. У залі була лише одна жінка.
Марічко, прошепотів він.
Вона підвела на нього очі.
Це була вона. Та сама.
Вони говорили, сміялись і плакали. А потім вийшли, тримаючись за руки.
P.S.
З того дня минуло пять років. Вони живуть душа в душу. Кожен день щастя.
Справжнє кохання не вмирає. Вони тепер це знають.
