Та досить тобі, Оксано, не бурчи! Ну зайшли хлопці на футбол, що тут такого? Скільки років не бачилися, ще зі школи. Краще різани огірочків, та й ковбаску ту, що до свята купили. Бо пиво є, а закусити майже нічим, голос чоловіка лунав із зали, перекриваючи рев телевізора й веселий гомін трьох здорових мужиків.
Оксана стояла в передпокої, стискаючи в долоні ключі від квартири. Вона тільки-но прийшла додому, мріючи лише про одне: скинути туфлі, які за девять годин роботи обернулись справжнім знаряддям тортур, змити косметику й впасти на диван з книжкою. День був важкий. Фінансовий звіт, нерви начальниці, дві години стояла у заторі під нудним дощем. Їхала додому як у сховище, як у тиху затишну гавань, а потрапила на вокзал у годину пік.
В носі защипів кислий і терпкий запах дешевого пива та вяленої риби. У коридорі, просто на її улюбленому світлому килимі, валялися чоловічі черевики сорок пятого розміру, подекуди із залишками багнюки. Чиясь куртка злетіла з гачка і лежала на підлозі, як побита ворона.
Оксана глибоко зітхнула, приборкуючи тремтіння в руках. Пройшла у залу. Картина: Ігор, її законний чоловік, розвалився у кріслі, а на дивані Тарас, Пилип та ще якийсь бородань, якого вона вперше бачила. На маленькому скляному столику тому самому, відмивала спеціальним спреєм громіздилися пляшки, пакети з сухариками і гора рибячої луски на газеті.
Ігоре, тихо сказала Оксана, ми ж домовлялися: у будні без попередження ніяких гостей. Я втомилась. Я просто хочу тиші.
Ігор відмахнувся, навіть не глянувши на неї. Його увагу повністю займав екран, де двадцять два футболісти ганяли мяча.
Ой, та почалося! простогнав він. «Втомилась», «голова болить». Оксано, не будь бабою з сусідньої хати. Хлопці, підтвердіть!
Господиня, ми тихо будемо! загорлав Пилип, у якого «тихо» було гучніше за дизель на рейках. Якщо наші забють, може і потанцюємо! Долучайся. Пива налити?
Мені нічого не потрібно, всередині Оксани щось холодно й рішуче обірвалось. Мені потрібно, щоб тут за десять хвилин було порожньо й чисто.
Не ганьби перед хлопцями! Ігор нарешті повернув голову, лице червоне, очі сердиті. Йди на кухню, займися справою. Галушок зліпи чи що. Ми голодні. А стоїш тут тільки настрій псуєш.
Оксана подивилася на нього, мов бачить уперше за все життя. Десять років шлюбу. Вона старалась створити затишок, тримала дім у чистоті, готувала смачні вечері. Терпіла гаражні посиденьки, його маму з її вічною критикою, розкидані шкарпетки Але сьогодні щось надломилось. Може, це була та луска на столі, може наказовий тон: «йди готуй галушки».
Не кажучи більше ні слова, вона повернулася й вийшла з зали.
Ну, образилась донеслося їй навздогін. Зачекайте, трохи охолоне принесе вечерю. У неї ж характер теплий.
Оксана пройшла в спальню. На комоді лежав гаманець Ігоря. Прийшовши додому, він завжди висипав усе з кишень: ключі, дрібні гроші, банківські картки. Оксана знала, що вчора Ігор отримав квартальну премію. Чималу, солідну премію, яку вони збирались відкласти на скління балкона чи, на крайній випадок, на нову зимову гуму на авто.
Погляд ковзнув по золото-жовтій банківській картці.
План визрів одразу. Зухвалий, майже безумний. На таке колишня Оксана тиха, поступлива ніколи б не зважилась. Але тієї Оксани більше не було. Замість неї стояла жінка, яка захотіла хоча б поваги. Або компенсації за моральні збитки.
Вона взяла картку. Потім витягла з шафи невелику дорожню сумку. Діяла чітко, швидко. Чиста білизна, улюблена піжама (та сама шовкова, яку Ігор називав «слизькою й незручною»), зарядка до телефону, косметичка.
В залі прогримів хоровий рев: «Гоооол!». Стіни загуділи, хтось, мабуть, навіть стрибнув на дивані.
Оксана накинула легкий плащ, взулася. Глянула в дзеркало: втомлені очі, стиснуті губи.
Галушки, кажеш прошепотіла своєму відображенню. Зараз тобі будуть галушки.
Вийшла з квартири тихенько. Ніхто й не почув, як грюкнули двері: телевізор надійно маскував її втечу.
Знадвору було прохолодно й сиро, але Оксані стало гаряче. Кров пульсувала від адреналіну. Вона викликала таксі «Комфорт плюс». Ні, нехай замовила «Бізнес».
За пять хвилин під’їхав чорний «мерседес» із білим шкіряним салоном. Водій солідний чоловік у піджаку відчинив двері.
Доброго вечора. Куди їдемо?
До «Готелю Україна», відповіла Оксана. Це була найкраща, найдорожча готель у місті справжній палац із мармуровою підлогою, червоними доріжками й вишколеними швейцарами. Вона не раз ходила повз, милуючись ілюмінацією, однак ніколи не думала, що потрапить туди як гостя.
Гарний вибір, посміхнувся водій.
Щойно вони рушили, телефон у сумці затремтів. Дзвонив Ігор, мабуть, закінчилася реклама й живіт нагадав про галушки. Оксана вимкнула звук. Нехай дзвонить, шукає, думає, що вона в магазині за сметаною.
У холі готелю пахло дорогим парфумом і свіжими ліліями. Кришталева люстра розсипалася тисячею блискіток. Оксана підійшла до стійки реєстрації. Адміністраторка з ідеальною посмішкою підняла очі.
Доброго вечора. У вас бронювання?
Ні, поклала на стійку чоловікову картку. Мені потрібен номер. Люкс. З джакузі, якщо є. І з видом на Дніпро.
Дівчина не розгубилась:
Є «Президентський люкс» на сьомому поверсі. Сніданок включено, SPA та басейн відчинені цілодобово. Двадцять тисяч гривень за добу. Оформляємо?
Двадцять тисяч гривень пів її місячної зарплати. Або третина премії Ігоря. Внутрішній бухгалтер, вихований роками економії, хотів почати квакати, але Оксана подумки наступила йому на горло.
Оформлюйте, впевнено сказала вона.
Паспорт, будь ласка.
Оксана простягнула документ. Терминал спікнув, зчитавши картку. «Оплата пройшла». Уявила, як на Ігорів телефон, десь серед чіпсів на дивані, приходить SMS: «Списання 20 000 грн. ГОТЕЛЬ УКРАЇНА».
Зразу помітить? Навряд чи. Футбол важливіший.
Портьє провела її до номера. Коли двері відчинились, Оксана завмерла. Не номер королівські палати: велике ліжко, біла постіль, затишна вітальня, ванна кімната розміром, як їхня кухня, мармурові стіни. Панорамне вікно із мерехтінням нічного міста.
Залишившись наодинці, Оксана перш за все скинула туфлі й пішла босоніж по мякенькому килиму. Потім підійшла до міні-бару. Маленька пляшка шампанського коштувала дорожче, ніж ящик того пива з дому.
А чому б ні, сказала вголос, відкрила шампанське.
В налила ігристе в келих, вмостилася в кріслі, увімкнула телефон. Пятнадцять пропущених викликів. Три повідомлення:
«Ксю, ти де?»
«Ти в магазин? Візьми ще майонез!»
«Оксана, куди ти пропала? Мужики голодні!»
Жодного слова тривоги. Лише вимоги. Оксана зробила ковток прохолодного вина. Як же це було добре.
Тут прийшла ще одна СМС.
«Оксана, прийшла якась дурна SMS. Списання двадцять тисяч! Що ти там купила? Картки нема! Відповідай негайно!»
О, помітив. Оксана всміхнулася й подзвонила до рум-сервісу.
Добрий вечір. Я б хотіла замовити вечерю в номер. Так, пізно, але я дуже голодна. Салат з морепродуктами, середньої просмажки стейк, і торт «Київський». І пляшку червоного сухого, гарного. На картку, будь ласка.
Вона пішла в ванну, набрала повну ванну теплої води з пінкою. Телефон на ліжку знову і знову дзвонив. Ігор набрав уже десяток дзвінків.
Оксана підняла слухавку лише, коли занурилася у гарну пахучу воду.
Алло?
Оксана! Ти взагалі в своєму розумі?! закричав Ігор у трубку. На фоні підозріло тихо. Мабуть, друзі затихли, відчувши недобре. Ти де? Якісь списання шалені! Що за двадцять тисяч? Ти хутро купила вночі?
Ні, любий, не хутро, спокійно й ледь ліниво відповіла Оксана. Я купила собі тишу і повагу. Я у готелі.
У якому ще готелі?! Навіщо?!
Бо вдома суцільний прохідний двір і смердить рибою. А я, як ти памятаєш, втомлена. Я просила без гостей. Ти не почув. Ти сказав мені готувати галушки. А я не хочу. Я хочу стейк і ванну з піною.
Ти ти пяна чи що? голос Ігоря тремтів. Негайно повертайся! Це ж сімейні гроші! Це на скління!
Скління почекає. А мої нерви ні. До речі, зараз ще прийде sms за вечерю. Не лякайся там буде ще десь пять тисяч, не більше.
Пять тисяч за вечерю?! Оксано, ти що?! У нас галушки в морозилці!
Добрий апетит, Ігоре. Хай тобі Пилип зварить. Чи Тарас. Друзі ж мають допомогти.
Оксана, припини істерику! Повернись зараз же! Хлопці вже йдуть!
Справді? А сморід піде? А гора посуду сама помиється? Ні. Я оплатила добу. І планую використати її повністю. Вранці ще на масаж піду кажуть, тут хороший SPA.
Який масаж?! Це ще скільки?! Оксано, це розорення! Повертайся, я все приберу! Я сам помию підлогу!
Рада, що в тобі прокинулась господарська жилка. Тренуйся. Повернусь завтра надвечір. Якщо кричатимеш залишуся ще на добу. Картка у мене.
Вона натисла «відбій» та вимкнула телефон.
У двері постукали. Принесли вечерю. Офіціант заштовхав столик, усе прибрано білою скатертиною. Срібні прибори, смачний стейк, вишуканий десерт. Оксана накинула халат, їла розкішний стейк і дивилася у вікно на нічний Дніпро.
Вперше за багато років вона почувалася не прислугою у власній оселі, не функцією, а Жінкою. Гарною, гордою, дорогою. І навіть якщо треба було часом любити себе самій це було не так страшно.
Ніч минула чудово. Ліжко мов хмара. Ніхто не сопів під боком, не тягнув ковдру. Зранку її розбудили сонячні промені. Вона потягнулась, як кішка, й відчула: тіло відпочило, голова ясна.
Спустилася у SPA: басейн, хамам, масаж. Масажистка з сильними руками розминала плечі:
Ох і напружені ви, Пані Оксано Слід себе берегти!
Тепер берегтиму, тихо пообіцяла Оксана.
Коли вона вийшла з готелю, вже було після другої дня. Вона увімкнула телефон посипались десятки пропущених дзвінків, і одне повідомлення: «Я все прибрав. Чекаю. Поговоримо».
Оксана викликала таксі («Комфорт плюс», як і вчора) і поїхала додому.
Ключ повернувся у квартирі пахло хлоркою та лимоном. І ще трохи провиною.
Ігор сидів на кухні, перед ним чашка з остиглим чаєм. Квартира блищала. Жодного сліду вчорашнього «свинарника». Килим вимито, підлога сяє, посуд помитий і стоїть у шафці, навіть плиту натерли до блиску.
Увійшовши, Оксана поклала сумку, кинула картку на стіл.
Знаю. Тридцять тисяч вісімсот пятдесят гривень. Це ціна мого спокою та твого уроку.
Ігор за голову схопився.
Тисяча чортів За одну ніч! Оксано, це ж ремонт
А ти порахуй, скільки коштує робота домогосподарки, кухаря й психолога за десять років, сіла навпроти, дивлячись прямо йому у вічі. Ти звик, що я зручна. Тиха, прибираю, терплю твоїх друзів. Моє «ні» нічого не важить. Ти сьогодні показав, що мої почуття дрібниця. Ти зробив із дому шинок.
Ігор хотів щось сказати, але замовк.
Та не хотів я нічого поганого Просто так сталося
У тебе язик є, щоб відмовити? Чи друзі важливіші за жінку? Запамятай, якщо ще колись таке буде, я поїду не в готель. Я поїду назавжди. І ділимо майно тоді вже точно згадаєш усі смски.
Ігор мовчав, дивився то на картку, то на дружину, то на вичищену кухню. Він зрозумів: ця Оксана не та, що була раніше. Перед ним сиділа гарна, відпочила й дуже рішуча незнайомка.
Ну гаразд опустив очі. Я винен. І Пилип винен. Я сказав, щоб більше не приходив.
І чудово, встала Оксана. Наїстися б. Галушки лишилися? Чи все поїли?
Ігор схопився.
Ні, я я зварив суп. Курячий. З пакетика правда, але з картоплею. Будеш?
Оксана ледь стримала усмішку. Суп з пакетика подвиг.
Буду. Наливай.
Вони їли мовчки. Ігор крадькома клинив на неї очима. А Оксана їла трохи пересолений суп і думала, що ці тридцять тисяч були найкращою інвестицією в їхній шлюб. Інколи, щоб тебе поважали, треба стати дуже дорогою жінкою. І цінувати себе по-справжньому.
Увечері дивилися кіно (Ігор дав їй вибрати, і це була мелодрама ту, яку він називав «слюнявою»). Він раптом придвинувся й обійняв її.
Ксю
М?
Справді там круто? В готелі?
Ще й як! Джакузі, вид на Дніпро, пухнастий халат
Може може якось разом сходимо? На ювілей? Назбираємо трошки
Оксана поклала голову йому на плече:
Обовязково сходимо. Тільки картку тримай при собі. А то, не дай Боже, захочу на стейк знову серед ночі.
Ігор нервово пирснув сміхом і ще міцніше обійняв її.
Все. Тепер сам буду смажити стейки. Дешевше буде.
Відтоді минуло пів року. Гості в них тепер тільки за домовленістю і лише у вихідні. Диво, але Ігор став сам прибирати посуд. Мабуть, марафон з «Готелем Україна» й мінус тридцять тисяч на рахунку стали найкращими вихователями.
А Оксана відкрила собі окремий рахунок. Назвала його «Недоторканний фонд». Відкладала туди потроху з кожної зарплати просто так. Щоб знати: якщо що у неї завжди знайдеться на люкс з видом на Дніпро. І це гріло серце ліпше, ніж будь-яке камінне тепло.
Хай би як там було, часом треба любити й поважати себе. Всім добра та миру, шануйте себе і не забувайте: ваша цінність у вас самих.
