Давним-давно, коли ще вітри гуляли по степах, а в хатах пахло свіжим хлібом, трапилась історія, яку досі згадують у нашому краю. Чоловік дозволяв матері командувати, перетворивши дружину на служницю у власній хаті, але через три місяці невістка дала нахабним родичам урок.
Оксана стояла біля вікна, дивилась на сіре небо. Три місяці тому вона була щасливою молодою, а тепер почувалась, як наймичка у власній хаті.
Ранок почався зі знайомого стуку у двері.
«Скільки ще валятимешся?» почувся командирський голос свекрухи. «Олежко, сину, час на роботу!»
Оксана важко зітхнула. Надія Степанівна, як завжди, ігнорувала її, звертаючись лише до сина. Олег сонно потягнувся й почав збиратися.
«Що йому на обід зварила?» свекруха вже керувала кухнею. «Знову свої модні салати? Чоловікові треба справжній борщ!»
«Той, що вчора готувала», подумала Оксана, але мовчала. За три місяці шлюбу вона навчилася ковтати образи, як гіркі ліки.
«Мамо, годі», бурмотів Олег, поспішно завязуючи краватку.
«Як то годі?» Надія Степанівна сердито сопіла. «Я ж турбуюсь про твоє здоровя! А вона» свекруха скривила губи в огиді, «навіть готувати не вміє як слід».
Оксана відчула, як у горлі збирається ком. Десять років викладання в університеті, докторський ступінь і ось вона, німа тінь.
«Може, годі?» прошепотіла вона, здивована власною сміливістю.
«Як то годі?» Надія Степанівна різко обернулась. «Ти щось сказала, невісточко?»
Отрута в цьому слові змусила Оксану здригнутись. Олег удавав, що зайнятий пошуками портфеля.
«Я кажу, може, вистачить робити вигляд, ніби мене тут немає?» голос Оксани став твердішим. «Це наша хата, Олега й моя».
«Твоя?» свекруха засміялась. «Дитятко, я зводила цей дім тридцять років тому! Кожна цеглина тут моя! А ти ти тимчасова. Прийшла і підеш».
Ці слова вразили гірше за ляпас. Оксана подивилась на чоловіка, чекаючи підтримки, але Олег уже спішив у сіни, натягаючи пальто.
«Треба йти, спізнююсь!» вигукнув він і грюкнув дверима.
У тиші, що запанувала, Оксана чітко почула тріумфальний сміх свекрухи. Надія Степанівна навмисне почала мити вже чисті тарілки, кожен рух якої виражав зневагу до невістки.
«І ще що», додала вона, «сьогодні прийдуть мої подруги. Дивись, щоб у вітальні було чисто. Минулого разу пилюку на шафі помітила».
Оксана мовчки пішла з кухні. У спальні, єдиному місці, де ще не запанувала свекруха, вона дістала телефон і подзвонила подрузі Маряні.
«Ти була права», прошепотіла вона. «Більше не витримую».
«Нарешті!» скрикнула Маряна. «Три місяці дивлюсь, як із тебе роблять килимка. Памятаєш, що я казала про ту квартиру?»
«Памятаю», Оксана знизила голос. «Вона ще вільна?»
«Так, я її для тебе зберегла. Приходь сьогодні, подивишся».
Весь день Оксана механічно виконувала накази свекрухи, але в голові вже склався план.
Того вечора, коли Надія Степанівна насолоджувалась увагою подруг, Оксана тихенько вийшла у сіни.
«Куди це?» гукнула свекруха.
«У крамницю», спокійно відповіла Оксана. «За продуктами».
«Не забарися!» останнє, що вона почула перед тим, як замкнути двері.
Квартира була маленькою, але затишною. Світлі стіни, велике вікно на кухні, тиша.
«Беру», рішуче сказала Оксана, подаючи агенту паспорт. «Коли можна заселитися?»
«Коли завгодно», посміхнулась жінка. «Лише внесіть завдаток».
Повернувшись додому, Оксана почула голосні розмови з вітальні. Подруги свекрухи обговорювали її, не шкодуючи гострих слів.
«Вона не та, що потрібна Олегу», говорила Надія Степанівна. «Не вміє ні варити, ні господарювати. Тільки про свої книжки модні торочить».
«Та я ж знаю, Надю», підхопила подруга Га
