Мене звати Соломія, і я вже шість років як одружена. Мій чоловік, Тарас, — чоловік добрий, працьовитий, має золоті руки та велике серце. І все було б добре, якби це золото не роздавав він усім родичам, окрім власної родини.
У Тараса велика родина. Мати, брат, дві тітки, двоюрідні сестри й навіть далекі кузени — у кожного знайдеться проблема, яку, чомусь, може вирішити лише він. Причому не через тиждень і не у вихідні, а терміново. Вночі. У день, коли в нас ювілей чи син із температурою.
Перед весіллям я знала, що він добре ставиться до рідних, але справжній масштаб його «відданості» відкрився мені лише після переїзду до його рідного міста — Тернополя. Нам дісталася від бабусі квартира — невелика, але своя. Родичі обіцяли Тарасу допомогти з роботою, тому я без роздумів погодилася. Незабаром ми одружилися.
Спершу я думала, що його постійні «допоможи там, підвези тут» — це через весільні клопоти та облаштування житла. Але потім все лише загострилося. Тарас міг півдня копати город у матері, потім їхати за 20 кілометрів допомагати брату перекривати дах, а вночі — везти дядька до аптеки. Вранці він падав без сил, буркотів, що втомився, і я старалася його приголубити — сніданок у ліжко, тиша, затишок. Але варто було йому трохи відпочити — знову дзвінок. І знову біг.
Я мовчала. Терпіла. Сподівалася, що це минутиме. Що він зрозуміє: у нього тепер є сім’я, я, дім, де теж повно справ. Але ні. Вся його енергія йшла туди. А я сама вирішувала побутові клопоти: прибирання, ремонт, меблі, дрібниці. Шпалери клеїла сама. Встановлювала техніку сама. Посудомийку підключав майстер, якого я викликала, бо Тарасу завжди було не до того.
Я не влаштовувала скандалів. Говорила спокійно. Нагадувала, що я його дружина, а не сусідка. Він кивав, цілував руки, благав зрозуміти й мало не плакав — мовляв, не може відмовити рідним.
Коли я завагітніла, мені здавалося — тепер все зміниться. Він став уважнішим, носив сумки, готував, супроводжував до лікаря. Ми зблизилися. Але за місяць усе повернулося на колісІ знову почалося — тітка, брат, мама з протікаючим краном, а я знову сама.
