Остапчику, у нас вже закінчилась олія, і прального порошку на одну стірку залишилось, Ксеня стояла у дверях кімнати, витираючи мокрі руки об вишитий льняний фартух. Схоже, пора в магазин, список назбирався чималий.
Остап, навіть не відводячи очей від футбольного матчу на екрані телевізора, лише невдоволено смикнув плечем.
Ксеню, ти ж знаєш, яка в нас ситуація, промимрив, не відриваючись від гри. На нашому комбінаті знову виплати затримують. Майстер казав, ні про які премії цього місяця й мови нема. Я ж тобі два дні тому останні три тисячі гривень віддав. Тягни якось.
Ксеня важко видихнула. Оце тягни вона чула від нього вже пів року ніби сімейний бюджет гумовий, розтягується хоч на місяць, хоч на рік. Мовчки повернулась на кухню, відчинила холодильник і глянула на самотню банку квашених огірків та каструлю напівпорожнього учорашнього борщу. Борщ простий на курячих спинках, а нормального мяса вони не купували вже третій тиждень.
Ксеня працювала старшою медсестрою у міській поліклініці у Тернополі. Зарплата скромна, але щомісяця. Колись, коли Остап приносив додому хороші гроші, вони жили мирно: і до моря раз на рік вибиралася, і оновлювали речі, і в холодильнику завжди було повно. Але потім, за словами мужа, на заводі почався спад. Зарплату різали, премії скасували, і зараз приносив у хаті сущу дрібноту вистачало сплатити комуналку й на бензин.
Всі витрати на харчі й побут лягли повністю на плечі Ксені. Брала додаткові зміни, чергувала на вихідних, аби тільки звести бюджет докупи. А Остап… Приходив з роботи, падав на диван й голосно жалілся на долю, при цьому вимагав ситної вечері з трьох страв.
Тягни, пошепки повторила Ксеня, дивлячись на порожню маслянку. Якби ще трохи натягнути точно трісне.
Наступного дня після зміни вона, як завжди, забігла в супермаркет. Довго стояла біля стелажа з мясом, дивилась на соковиту свинину, але в підсумку взяла лоток з курячими шлунками. Дешево й сердито: якщо довго тушкувати зі сметаною, вийде нормально. На касі витрусила з гаманця всі дрібняки. До авансу залишалось три дні, а гаманець спорожнів.
Ввечері, поки шлуночки мліли в каструлі, Ксеня протирала пил у передпокої. Остап уже спав, наївшись борщу та випивши дві пляшки пива, які купив на дрібязок, що залишився.
Ксеня взяла чоловікову куртку, щоб акуратно повісити, та відчула у внутрішній кишені якесь папіря. Вона не звикла лізти по кишенях, але давня звичка перевіряти перед пранням. Дістала складений клаптик.
То був чек. Не з магазину з банкомату. Виданий щойно, о 18:45. Ксеня розгорнула папір і ледь не присіла.
«Залишок на рахунку: 345 000 гривень».
Вона кліпнула очима, думаючи, що привиділося. Але суми були чіткі. Вище рядок про останню операцію: «Зарахування зарплати: 78 000 гривень».
Сімдесят вісім тисяч. А вдома залишив дві. Сказав, це все, що дали.
Ксеня повільно сіла на пуфик у передпокої. В голові загуло. Згадала, як місяць тому ходила в поношених чоботах, що протікали, бо Остап казав: Потерпи, грошей нема. Згадала, як не пішла до стоматолога, терпіла зубний біль знеболюючим. Згадала курячі спинки й шлунки.
Гостра образа, палка, як оцет, розлилась у грудях. Це вже не образа, а зрада. Поки вона економила на всьому, чоловік накопичував тисячі. На що? На машину? На іншу жінку? Чи з жадібності вважає, що дружина має кормити сімю сама?
Ксеня обережно поклала чек назад. Хоч мала бажання врізатись у спальню, кинути папірець просто в обличчя. Влаштувати сварку, побити посуд, виселити його геть. Але втрималася. Сварка нічого не змінить. Він почне виправдовуватися, брехати, казати, що копив на сюрприз або помилка банку.
Треба діяти інакше.
Вона виключила плиту, перелила шлуночки у контейнер, який сховала у робочу сумку. Не поставила в холодильник, а сховала для себе.
Нема грошей нема грошей, подумала зловтішно.
Вранці Ксеня вийшла на роботу раніше, ніж завжди сніданку не готувала. На столі залишила порожню тарілку і записку: Вибач, продукти закінчились, грошей нема. Попий водички.
Весь день працювала, як автомат, та думки крутились довкола вечірнього плану. В обід зайшла до їдальні і вперше дозволила собі повноцінний обід: гуляш із картопляним пюре і компот з булкою. Поїла із задоволенням.
Ввечері повернулась додому без важких пакетів, із вільними руками і рівною спиною.
Остап зустрів її невдоволеним поглядом.
Ксеню, ти чого так пізно? Їсти хочеться, а в холодильнику миша повісилась. Ти в магазин заходила?
Спокійно зняла пальто, роззулась, пройшла в кімнату.
Ні, Остапчику, не заходила.
Як це не заходила? він пішов за нею. А вечеряти чим будемо?
А нема чим, сіла на диван, взяла книжку. Казала вже грошей нема, аванс аж післязавтра. Я сьогодні на роботі пила чай без цукру терпи. І ти терпи. Криза ж.
Остап ошелешено кліпав очима.
Це жарт? А борщ? А друге? Ти завжди щось вигадувала!
Фантазія скінчилась. З повітря котлети не ліпляться. Я свої копійки витратила на комуналку і проїзд. Все, бюджет порожній.
Він стояв серед кімнати, відкриваючи й закриваючи рот. Мабуть, гадав, що Ксеня знову зробить диво: займе у подруги, дістане з жіночої заначки чи знайде крихти в далеких кутках шаф.
Справді… пробурмотів. І що мені тепер?
Ну що, водички попий. Або рано лягай спати у сні голод не такий страшний.
Остап грюкнув дверима, пішов на кухню. Ксеня чула, як він гримів полицями, діставав пакети з крупами. Знайшов залишки сухих макаронів невдовзі запахло вареним тістом. Ксеня посміхнулась. Порожні макарони без масла страва ідеальна для власника трьохсот тисяч на рахунку.
Наступного дня все повторилось. Ксеня щільно пообідала в їдальні, по дорозі додому купила собі каву й тістечко, зїла у парку на лавці просто неба. Додому ввечері зайшла спокійна і не голодна.
Остап зустрів уже не здивуванням, а агресією.
Це вже занадто, Ксеню! Два дні їм пусті макарони! Ти знущаєшся? Ти ж господиня!
Я дружина, Остапе, а не чарівниця, відповіла вона тихо. Продукти купити не можу без грошей. Даси піду в магазин і наварю борщу, нажарю котлет. Де проблема?
Я ж сказав нема! крикнув він, а очі бігали. Затримка!
І в мене нема. Сидимо на дієті. Корисно для здоровя.
Увечері Остап демонстративно вдягнувся й пішов. Вернувся через годину, від нього пахло шаурмою. Ксеня лише відмітила, що на шаурму гроші знайшлися та в дім нічого не приніс.
Минула тиждень. Дивний тиждень. На кухні тиша, кришталь. Ксеня перестала готувати, мити за Остапом посуд (його брудні тарілки лежали, її це не обходило), прати його речі.
Порошок скінчився, відповідала на закиди про мяті сорочки. Купити нема за що.
Остап сердився, бурмотів, тиснув то на жалість, то на совість.
Ти зовсім зачерствіла! кричав одного вечора. Я працюю, приходжу в хлів! Їсти нема чого, одяг мятий! Нащо мені така жінка?
А навіщо мені такий чоловік? спокійно глянула у вічі. Який не може купити ані хліба, ані пачки порошку? Я теж працюю, втомлююсь не менше за тебе. Але всі побутові проблеми це чомусь лише моя турбота.
Бо ти жінка! Це твоя обовязок!
Мій обовязок любити і дбати, коли й про мене дбають. А гра в одні ворота закінчилась.
У суботу зранку Ксеня прокинулась від смачного запаху. На кухні пахло смаженою ковбаскою і яйцями. Вона зайшла Остап сидів за столом, їв яєчню з помідорами і ковбасою. Перед ним парував кавник, лежала плитка доброго сиру.
Побачивши Ксеню, Остап трохи зніяковів, але швидко зібрався.
О, прокинулась. Сідай, якщо хочеш. Знайшов трохи дрібних у зимовій куртці, сходив у магазин.
Ксеня сіла навпроти. На столі лежала дорога ковбаса, справжній сир, десяток добірних яєць. Дрібні з куртки, подумала вона.
Дякую, я не голодна, збрехала Ксеня. Хотіла побачити, наскільки він зайде. А ти їж, їж. Сили тобі знадобляться.
Остап жував, уникати погляду дружини було некомфортно, але голод перемагав.
Ксеню, нарешті озвався, доївши канапку, Давай закінчимо цю гру. Я позичив у Назарія пять тисяч. Тримай, сходи нормально в магазин, звари суп. Невозможно ж так жити!
Поклав купюру на стіл. Ксеня подивилась на гроші, потім на чоловіка.
Позичив у Назарія? Оце так друг. А чим віддаватимеш зарплати ж нема.
Віддам якось! Яка тобі різниця? Іди в магазин.
Ксеня взяла гроші, покрутила в руках.
Добре. Схожу в магазин. Куплю лише те, що мені треба. А ти харчуйся у Назарія, якщо він такий щедрий.
Ти що городиш?! Я ж тобі гроші дав! На сімю!
На сімю? Ксеня теж підвелася, голос стояв натягнутою струною. А коли ти отримав сімдесят вісім тисяч кілька днів тому це були чиї гроші? А триста сорок пять тисяч на рахунку це чий фонд? Чоловіче?
Остап завмер. Обличчя спочатку побіліло, потім вкрились червоні плями. Він відкривав рот, закривав. Нарешті прошипів:
Ти лазила по кишенях? Шпигувала за мною?
Не перекладай з хворої голови. Я знайшла чек випадково, коли прибирала. Знаєш, що насправді боляче? Не те, що ти ховаєш гроші, а те, що дивишся, як я економлю на всьому, як ходжу в рваних чоботах, і спокійно їси суп, куплений на мої гроші! Тобі не соромно?
Я збирав! закричав Остап, гримнув по столу. Нам на машину! Моя Лада вже на ходу стоїть швах! Я сюрприз хотів! А ти гроші тобі подавай!
О, сюрприз! Ксеня сумно розсміялась. Сюрприз це машина, куплена обом, а не коли дружина тягне все на собі. Це не сюрприз, а зрада. Ти жив за мій рахунок, зберігаючи свою зарплату неторканою. Ти паразитував, Остап.
Ти нічого не розумієш! Я чоловік, маю їздити нормально! А ти зі своїми потрохами… Подумаєш, потерпіла! Не померла ж.
Не померла, кивнула Ксеня. Але всередині щось померло. Повага до тебе. Довіра.
Вона поклала купюру назад.
Забери. Купи собі квиток.
Куди?
У світле майбутнє. Чи до мами. Чи на орендовану квартиру. Мені байдуже. Я більше не хочу жити з тим, хто вважає мене обслугою.
Ти мене виганяєш? Через гроші? Остап дивився з нерозумінням. Для нього все виглядало інакше: ну зібрав, ну приховав але ж на справу!
Не через гроші, Остапе. Через ставлення. Пакуй речі.
Він не пішов одразу. Сварилися довго, голосно, він звинувачував, мирився, обіцяв купити шубу з тих самих накопичених грошей. Ксеня була незламна. Вперше побачила у ньому чужого, жадібного, дрібязкового чоловіка.
Ввечері він зібрав сумку.
Ти пошкодуєш! кинув у дверях. Кому ти так потрібна у свої сорок пять? Одна здохнеш зі своїми котами! А я знайду нормальну, яка чоловіка цінуватиме!
Бувай, відповіла Ксеня і зачинила двері.
Защолкнув замок, вона сповзла на підлогу. Сили залишили. Хотілося плакати, але сліз не було, тільки порожнеча.
Ксеня пройшла на кухню. На столі залишилась сиротлива упаковка ковбаси, яку купив Остап. Викинула її в смітник. Відчинила холодильник тільки її контейнер з курячими шлунками, про які забула.
Нічого, виголосила вголос. Зате тепер знаю, куди йдуть мої гроші.
Минув місяць.
Ксеня поверталась додому неквапно. Була чудова травнева погода, в повітрі цвів запах сирен. Зайшла до улюбленого магазину. Неквапно гуляла поміж полиць.
У кошик лягли: банка червоної ікри (акційна, але все ж), шматок голубого сиру, пляшка білого вина, свіжі овочі, стейк форелі.
На касі розрахувалась карткою, що тепер завжди з грошима. Одною стало простіше: комунальні нижчі, продуктів мало, на пиво, цигарки, заправки і дай на машину більше не йшло.
Вдома увімкнула улюблену музику, приготувала рибу, налила вина. Сіла біля вікна милуватись заходом.
Телефон засвистів. СМС від Остапа.
«Ксю, привіт. Як ти? Може, зустрінемось, поговоримо? Я зрозумів. Був не правий. Машину не купив. Гроші є. Давай почнемо з початку? Я сумую».
Ксеня глянула на екран, зробила ковток вина. Згадала його лице, коли кричав про курячі потрухи; згадала сумні приниження, як просила гроші на порошок.
Видалила повідомлення. Заблокувала номер.
Я теж скучила, тихо сказала відображенню у вікні. За собою. За гідною життям. І не віддам його нікому.
Наступного дня Ксеня купила собі нові чоботи. Дорогі, шкіряні, італійські. І путівку в санаторій на два тижні. З тих самих грошей, що раніше мусила б ділити.
Життя після розлучення не закінчується. Воно стає смачнішим. І справжнім.
Бо по-справжньому любити можна тільки тоді, коли поважаєш себе.
