Чоловік насолоджувався рідкісним вихідним, занурившись у сон, але несподівано задзвонив дверний дзвінок немов удари дзвонів на вечірній площі Києва. «Хто це прийшов так рано?» промайнула у нього думка. Він повільно підійшов і відчинив двері. На порозі стояла сива, змарніла жінка, якої він ніколи не бачив. Вона трусилася від страху, наче листя верби у вітряну ніч.
До кого ви прийшли? пробурмотів чоловік.
Сину, ти не впізнав свою маму?
Мамо?.. Це ти?.. Заходь ледве вимовив він, відчуваючи шалений гул у голові, ніби усі церкви святого Андрія почали дзвонити водночас.
Він добре памятав той день, коли її забрали відтоді кожну ніч він чекав, що мама прийде до дитячого будинку на Подолі й забере його. Часи минали, рана затягнулась солоним туманом. Він закінчив школу, вступив до університету в Харкові, відкрив власну справу у Львові. На питання про родину завжди відповідав, що його батьки загинули. Навчився ходити сам серед людей, як на Хрещатику у дощ самотній серед натовпу, не потребуючи нічиєї підтримки. Впевнений, забезпечений, від нього не пахло минулим дитячого будинку, тільки дорогим парфумом, купленим за гривні.
А жінка й не згадувала, коли суд позбавив її прав. У молодості багато пила горілки, її мозок ніколи не прокидався зі сна, а її серце то камяніло, то тануло. Сиділа в тюрмі під Полтавою, там думала про сина не з любовю, а з жалем, як жаліють кота, що замерз у дворі.
Коли народився другий син Ярославко, материнське серце нарешті озвалося. За нього вона була готова зітнути жовту акацію у дворі, рубати дрова в мороз. Про старшого, Богдана, вже не згадувала, а Ярослава рятувала, як могла.
Ярослав зростав, як материнська тінь. Він вже у 15 років отримав умовний термін у Миколаївському суді. За кілька місяців справжня кімната з гратами. Мати кинулася захищати молодшого, бо знала, яке там життя. Дізнавшись, що старшому вдалося вибитися, стала шукати його, мов ластівка гніздо.
І зараз сидить на його кухні, плаче, молиться до Бога і тягне руки до нього, розповідає, як шукала, як просила здоровя в церкві Покрови Пресвятої Богородиці і мріяла зустріти. Він їй вірить, та всередині щось шепоче остерігайся! Але дав їй квартиру під Києвом, вручив кілька десятків тисяч гривень, пообіцяв підтримку. Та вирішив уважно спостерігати: чи прийшла вона зі святими намірами, чи знову темрява в її серці.
Напередодні Різдва чоловік навідався у дитбудинок на Оболоні. Приніс іграшки і вареники. До нього підійшла стара вихователька зі зівялим обличчям.
Мама шукала твій адрес.
Так, дякую, що допомогла їй.
Але будь обережний: вона хоче врятувати Ярослава. Гроші їй потрібні, а не ти! Вона не любила тебе ніколи.
Я маю брата?
Так, спитай її сам, промовила вона, і голос її лунав, як дзвін з-під Купола Софії.
У горлі стояв ком стало мало повітря, як у задушливому київському метро. Він не міг повірити, що мати добралась до нього лише задля порятунку іншого. Перемагаючи себе, пішов до неї з питаннями, від яких мороз пробіг по спині. Жінка не чекала такого натиску. Вона боялася, що він не допоможе брату, тому мовчала.
Минуло кілька днів, і його раптом напали серед снігу й туману, як вовки біля ставка. Побили жорстоко. Після затримання нападники зізналися поліції, що їх найняла його власна мати. Вона хотіла смерті старшого, щоб отримати спадок і подарувати молодшому безтурботне майбутнє, якому мріяла в простих снах.
В суді жінка благала прощення, схиляла голову, просила милосердя. Але син вже зробив свій вибір.
Я вже навчився жити без мами й далі буду! прошепотів він крізь сльози, ніби промовляючи це і собі, і всім дзвіницям церкви, і нічному українському вітру.
