Олена не могла пригадати, коли востаннє почувалася такою розслабленою. Її відрядження раптом перенесли, і вона, не повідомляючи нікому, вимкнула телефон і розвалилася на дивані. Ще вчора вона повернулася з Тернополя, де два дні без передиху працювала, як бджола: прибирання, прання, варення і все це під постійні нарікання свекрухи та чоловіка.
Свекруха впевнено заявляла, що Олена «зіпсувала» її сина, заробляє мало, бо, мовляв, саме їхня родина ледве виживає на її копійки. А чоловік, Тарас, лише кивав, додаючи, що Олена могла б знайти ще одну роботу, адже вона повертається додому «рано» о шостій вечора і навіть вечерю готувати не мусить.
Подивись, як вона підлогу миє, поучувала сина свекруха. Годину витрачає, коли могла б білизну прати.
Олена не витримала й відповіла, що якби вони хоч раз на тиждень підмітали, то підлога не була б такою брудною. Краще б мовчала почалася справжня буря. Олена заплющила очі й спокійно сказала:
Я ж пропонувала вам переїхати до Львова. Там і Тарас, і я могли б за вами доглядати, і йому не довелося б звільнятися з роботи.
Тарас вибухнув:
То я маю вбиватися на роботі, а потім ще й за мамою доглядати? У тебе, мабуть, серце з каменя.
Олена не стала слухати й вийшла з хати до лавочки біля воріт.
Оленко, що таке? перед нею стояла сусідка Марічка. Вони дружили ще до весілля.
Привіт, зітхнула Олена.
Знову сімейка дістає? спитала Марічка.
Ага.
Знаєш, це не моя справа, але чому ти їх тягнеш? Чоловік постійно тут, а ви й не разом. Навіщо тобі це?
Ми не вибирали так жити. Мама Тараса хвора. Одужає тоді і він повернеться до Львова.
Вона ще й нас усіх переживе, засміялася Марічка. Гадаю, вона тільки вдає. А ти раніше була іншою. Що сталося?
Олена лише знизала плечима.
Коли задзвонив телефон, Олена побачила номер начальниці. Вона повідомила про відрядження на завтра. Олена зраділа це означало додаткові гроші, а ще можливість не чути постійних дзвінків Тараса та його мами.
Коли Олена сказала родині про поїздку, атмосфера навіть покращилася. Вечір пройшов спокійно, хоч перед сном вони з Тарасом спали окремо він не хотів засмучувати маму. Олена не сперечалася. Втомилася ж.
О другій ночі її розбудила свекруха:
Ти що, не чуєш, як я тебе кличу?
Олена протерла очі:
Що трапилося?
Подай мені таблетки.
Олена поглянула на відстань: до шафки з ліками було ближче, ніж до неї. Але встала. Заснула лише о пятій, а о сьомій вже була на ногах. До Львова приїхала виснаженою. Коли почула, що відрядження перенесли, ледь не підскочила від радості. Вимкнула телефон і впала на ліжко. Тепер
