Наша донька нещодавно вийшла заміж за хлопця, що не мав багатого родинного походження, проте був надійний та розсудливий. Я та моя дружина, відверто кажучи, не були у захваті від її вибору, та це було її рішення.
З нагоди весілля я подарував доньці затишну квартиру в Києві, щоб молодята не мусили орендувати житло. Вони раділи цьому подарунку, особливо ж тішились батьки зятя.
Щоразу, коли вони приходили в гості, невістчина мати не переставала нахвалювати квартиру. Донька ж почала мені скаржитись, що свекруха поселилася у них майже на постійній основі, і вона навіть не може поговорити із подругами. Нещодавно свекруха запропонувала доньці вписати її та її родину в цю квартиру, щоб вона змогла відмовитись від своєї, продати її і докласти ці гроші до купівлі ще більшої, де вже мали б жити всі разом. А нову квартиру, на її думку, слід було б оформити не лише на доньку, адже все має бути спільним для родини.
Донька чемно відмовила, бо ідея була дуже дивною. Та це свекруху не зупинило вона почала дзвонити майже щодня, вимагати всього й скандалити. Згодом взялася шантажувати, казала, що донька не любить її сина, погрожувала розлученням і відберу квартиру! Сина до уваги не брала, хоча той намагався заспокоїти матір.
Ми з дружиною не втручалися: подумали, хай молоді самі розбираються зі своїм життям. Але коли донька почала дзвонити у сльозах, нам увірвався терпець вирішив поговорити з тією ж свекрухою сам.
Я, як чоловік серйозний, прийшов до неї, сказав залишити нашу доньку в спокої й пригрозив поліцією. Свекруха одразу змінила тон, почала говорити, що її не так зрозуміли, бажає лише добра й щастя. З того часу донька перестала хвилюватися й живе щасливо.
