Після дев’ятнадцяти років шлюбу та виховання двох дітей мій чоловік покинув мене заради молодої колеги.
Мені 42 роки, і два тижні тому моє життя розвалилося: чоловік, з яким ми прожили разом 19 років і виростили двох дітей, заявив, що хоче розлучення. Він відверто зізнався, що вже два роки зустрічається з 28-річною колегою, яка тепер очікує від нього дитину.
Відтоді я не перестаю плакати, мучаючись питанням: як я могла бути настільки сліпою, щоб не помітити його зрад? Я довіряла Олегові, коли він говорив, що затримується на роботі через нові проекти і часті відрядження по країні. Я чекала на нього, наводячи лад у нашій оселі, готуючи його улюблені страви, прасуючи сорочки наперед на тиждень. Навіть не підозрювала, що вся ця турбота не лише для мене і дітей.
Мене тривожило те, що Олег все менше часу проводив з дітьми, віддаляючись від сімейних традицій. Фінансовий внесок у сімейний бюджет зменшився, а побутові проблеми залишалися без його участі. Я виправдовувала це його зайнятістю та втомою. Коли він повідомив, що цього року не зможе поїхати з нами на відпочинок, я змирилася і поїхала з дітьми до батьків на дачу. Повернувшись додому, я помітила, що Олег змінився: став замкнутим, уникав близькості, а одного разу я відчула на його одязі чужі парфуми і побачила сліди помади на комірці сорочки.
Коли я зажадала пояснень, він зізнався у зраді і повідомив про свій намір піти. Мої спроби нагадати про дітей, про роки, проведені разом, не змінили його рішення. Ми звернулися до юриста для оформлення розлучення. Я не хотіла відпускати його, не уявляла життя без нього, але розуміла, що утримувати безглуздо.
Тепер я залишилася сама, з розбитим серцем і страхом перед майбутнім. Я усвідомлюю, що попереду довгий шлях до зцілення, але сподіваюся, що зможу знайти в собі сили жити далі заради себе та наших дітей.
