Знову солі пожаліла? Ну скільки можна, несмачно ж, як трава, Остап демонстративно відсунув тарілку з гарячим рагу та потягнувся до сільнички. Ось мама постійно каже: «Недосол на столі, пересол на плечі», але в неї, Богдано, рука легка вона відчуває смак. А ти усе просто за рецептом, без душі.
Богдана мовчки спостерігала, як Остап щедро, з гіркою, сипле сіль у страву, яку тушкувала майже годину. Всередині звично здавилось: за три роки шлюбу ця пружина натяглась до межі. Глибоко зітхнувши, Богдана повертається до вікна, за яким осіння вечірня мла розбавлялася світлом ліхтарів на Хрещатику.
Я готувала так, як радив гастроентеролог, Остапе, спокійно, майже пошепки каже вона, перекладаючи чисті чашки на сушарку. Минулого тижня ж у тебе печія була.
Те ж саме! відмахується чоловік, жуючи м’ясо. Просто визнай, що куховарити не твоє покликання. Памятаєш, які мамині голубці? Малесенькі, акуратні, й соус сметанка домашня, томатна паста власна, а не цей твій магазинний кетчуп. У мами вдома пахне пиріжками, а у нас вічно якоюсь хімією.
Богдана стисла губи. Запах побутової хімії стояв, бо вона щойно драїла кухню після чергової спроби Остапа посмажити яєчню з шинкою. Жир був навіть на люстрі. Але говорити про це було марно: Остап дивовижно ігнорував власні промахи, зате кожна її дрібниця ставала приводом для докору.
Далі вечеря тривала під фоном телевізора та періодичні Остапові коментарі як господарювати по-людськи. Богдана киває, думаючи про завтрашній звіт на роботі: вона провідний економіст у великій транспортній компанії, й кінець кварталу вичавлював із неї всі сили. Додому вона приходила з єдиною мрією про тишу, але щоразу отримувала порцію порівнянь зі святою, бездоганною і неперевершеною Лідією Олександрівною.
Свекруха Лідія Олександрівна була владною і вправною у господарстві, тільки ця вправність нагадувала невеликий ураган. Якщо бралася за прибирання, меблі рухались по всій квартирі, і пил летів звідусіль. Остап ріс у культі материнської турботи й не міг второпати, чому Богдана не готова на такі жертви домашній рутині.
Вечір розтанув у ніч, але напруга не зникла. Остап вмостився на дивані з планшетом, а Богдана взялася прасувати йому сорочки. Включила праску, підготувала дошку. Дістала блакитну сорочку дорогу, проте вередливу до прасування.
Богдано, ну знову? голос Остапа пролунав за спиною, аж вона здригнулась.
Він стояв у дверях, склавши руки й спостерігаючи, як вона розгладжує комір.
Що не так, Остапе?
Ну хто так гладить? Заламуєш тканину. Мама завжди рукава потім спина, комір у самому кінці, і тільки через вологу марлю. А ти паром прямо так, сорочка заблищить! Зіпсуєш, як завжди.
Богдана повільно поставила праску. З неї зашипів пар, озвучуючи її емоції.
Остапе, якщо ти знаєш краще можеш прасувати сам, сказала вона рівно, без надриву.
Чоловік скривився.
Он як! Не дай щось сказати так одразу образа. Я ж як краще хочу. Ось мама каже: жінка має дбати про чоловіківський гардероб. А ти все працюєш, все поспіхом, а вдома не дбаєш.
У нас вдома чисто, попрано, приготовано. Я працюю на рівні з тобою, і, до речі, заробляю більше. Чому я маю пройти курси хатньої праці імені твоєї мами після стомлюючого дня?
Знову ці гроші! Причому тут вони? Я про турботу кажу, жіночість. Мама все життя працювала в бібліотеці, але все одно встигала і перше, і друге, і випічку. А тато ходив завжди у випрасуваному…
А ти ходиш у випрасуваному чи ні? Богдана обвела поглядом ідеально чисту кімнату. Або завтра будеш у мятому, якщо так важлива технологія.
Остап пішов до спальні, залишивши її з холодною образою. Було дуже хочеться просто зібрати речі й піти. Але йти не було куди квартира Богдани, від бабусі в спадок. Він заселився із одним рюкзаком та старим ноутбуком, але швидко забувся, поводячись як хазяїн.
Наступні дні минули в режимі «холодної війни». Остап демонстративно шукав пилинку чи пересолював кожну страву. Богдана ігнорувала, заглибившись у справи. Наступала субота традиційний обід у Лідії Олександрівни.
Вранці Остап метушився, підганяючи дружину:
Богдано, знову копаєшся! Мама не любить запізнень. Одягни те синє плаття, а не джинси, ти ж не дівчинка вже Мама каже, у джинсах тобі не личить!
Богдана якраз застібала блискавку на зручних брюках.
Мені комфортно у брюках, Остапе. Ми до мами, а не на бал до президента.
Це повага до старших! парирує чоловік.
Зрештою, Богдана поїхала у простих джинсах і білій сорочці. Дорогою Остап мовчав, стукаючи по керму спільного, купленого не без її участі автомобіля.
Квартира свекрухи зустріла запахом свіжої випічки та печені. Лідія Олександрівна, огрядна із пишною зачіскою, обіймає сина й кидає лише погляд на Богдану:
Ой, приїхали! Остапчику, ти худнеш, забіганий, не годує тебе жінка? Давай, Богдано, взувайся, акуратно я щойно підлогу натерла воском!
За столом театр одного актора. Лідія сипле синові смаколики:
Спробуй качку, Остапе, я її з яблуками готувала, три години нудила. Не те, що молодь зараз пхають у мультиварку й радіють.
Усі темпи різні, Лідіє Олександрівно. Мультиварка справді економить час, ввічливо відповідає Богдана.
На що час? На фейсбук? Ми все встигали і працювати, і дітей ростити, і господарювати без пилососів-роботів! А затишку нині нема. Я у вас була тюль сірий, вікна брудні Сором, дочко! Вікна обличчя жінки.
Остап, повний рота качки, погоджувався.
Я їй говорю: помий штори, вікна! А вона: «Клінінг замовлю». Уявляєш, чужі люди бруд у дім принесуть!
Клінінг?! Лідія Олександрівна аж руками сплеснула, мов Богдана запропонувала у хаті шинок відкрити.
Богдана ледве стримує емоції.
Усі вимоги ваш слід, Лідіє Олександрівно. Він звик до вашої турботи, а я працюю.
Он у нас і дітей нема, і постійно сваритеся! свекруха завдає улюбленого удару.
Богдана твердо кладе прибори.
Коли Остап починає порівнювати мене з вами, у цьому й проблема, а не у клінінгу.
Зависла напружена тиша. Остап поперхнувся компотом.
Що поганого прагнути кращого? Сережа маму любить, хоче, щоб і жінка була під прапор матері. Краще б ти записувала, як я готую, поки жива.
Оце ж! додає Остап. Мамина правда. У нас пиль цілий день на плінтусі
Щось у Богдані клацнуло. Вона підвелася:
Дякую, було смачно.
Ой, вже йти? Я ж «Київський» торт спекла!
Ми не йдемо. Я йду. Остап залишиться, попє з вами чаю, вдома у рідній атмосфері.
Богдано, ти що твориш? прошипів чоловік, хапаючи за руку в коридорі. Не ганьби мене!
Я поїду додому, у мене болить голова. Приїдеш, як захочеш. Ключі в тебе є.
Вийшла надвір, глибоко вдихнула. Легке полегшення розлилося по тілу.
Вечір суботи Богдана присвятила чіткій роботі. З шафи дістала чемодани ті, із яких у відпустку у Карпати їздили. Вийняла всі речі чоловіка: сорочки, джинси, светри, навіть колекцію вінілів і улюблену чашку. Все склала спокійно, дбайливо.
Остап повернувся пізно: від нього тягнуло пиріжками й образою.
Що ти наробила? Мама з тиском! Капала корвалол Ти сама собі, а мені як?
У спальні на підлозі стояли чемодани, все його добро.
Що це? Ми їдемо?
Богдана закрила книжку і спокійно відповіла:
Ні, Остапе. Я нікуди не їду. Це ти їдеш. До мами.
Він спробував посміятись:
Невдалий жарт, давай складай речі.
Це не жарт. Я все зібрала. О девятій приїде вантажівка.
З остраху у голосі:
Ти мене виганяєш із мого дому?
З мого, Остапе. Будуй речення правильно. Це моя квартира. Ти тут живеш, але тобі погано.
Я хотів як краще! Догляд, турбота
Кожен день я слухаю, як у мене не як у мами: їжа, чистота, догляд. Я не можу і не хочу змагатися з Лідією Олександрівною. Це гра без переможців.
Ми ж сімя! остаточно розніжений чоловік.
Сімя це підтримка, а не докори і порівняння. Я втомилася складати іспити з домашніх талантів для тебе й твоєї матері.
Наступну ніч вони провели у різних кімнатах. Уранці швидка вантажівка забрала валізи.
Остап стояв у дверях у старій куртці:
Богданко, може, не треба? Мама ж із розуму зійде. Що скажу?
Скажеш, як є: що не витримав моєї «обмеженої» турботи. Ось, мрія її збулася.
За ним зачинили двері. Богдана обперлась лобом об холодне залізо й сміялась. Не відчаєм, а полегшенням. У квартирі стало спокійно, мовчазно. Ніхто не бурчав і не критикував.
Тиждень минув у насолоді тишею. Богдана запросила клінінг і дім засяяв. Замовляла домашню їжу, вечеряла з подругами, читала у ванні з піною.
У четвер зателефонувала Лідія Олександрівна:
Як так можеш?! Чому вигнала Остапа? Він нервує, все мені життя поламав! Котлети подавай, шкарпетки розкидає! Що це таке? Я кажу: йди до Богдани, а він не піду, бо в неї нема турботи.
Він отримав звиклий догляд. Але я не зможу, я працюю.
Жінка має бути при чоловікові! Забирай його назад! Він учора суп засолений назвав! У мене!
Богдана ледве стримала сміх.
Вибачте, але ми подаємо на розлучення.
Подумай: кому ти потрібна з таким характером? Остап чоловік видний…
Ось і добре. Хай знаходить собі зручною маму й живуть на втіху.
Заблокувала номер свекрухи й чоловіка. Через місяць зустрілись у РАЦСі. Остап був помятий, сорочка непропрасована.
Богдано, може, ще спробуємо? З мамою жити нестерпно. Вона не любить, а командує. Я зрозумів, як добре було з тобою. Було тихо. Ну, борщ був прісний, але ж спокій…
Богдана без жалю:
Ти зрозумів тільки тоді, коли сам відчув, як бути недосконалим. Але це не любов, це зручність. Мені потрібен не комфорт, а партнер.
Спробую сам, винайму квартиру…
Спробуй. Стань дорослим. Але вже без мене. Тепер я зрозуміла справжню тишу і свободу і не проміняю це ні на що.
Вийшли з РАЦСу чужими. Остап попрямував на зупинку, зсутулившись. Богдана сіла в авто, на сидінні каталог туристичної агенції. Вона завжди хотіла побачити Італію, та Остап наполягав на селі під Тернополем мовляв, там свіже повітря й город.
Тепер не буде ні грядок, ні сліз. Тільки вона, її життя і свобода. Вона завела двигун і включила улюблену «Океан Ельзи». Попереду життя, смачне й нове, навіть якщо комусь здасться, що бракує солі.
