Чоловік постійно порівнював мене зі своєю мамою, і я запропонувала йому зібрати речі та переїхати до неї.
10 жовтня. Вівторок. Київ.
Знову вечір, знову та сама сцена: я годину тушила овочеве рагу Сергій закочує очі та хапається за сільничку.
Ти знову посолила ледь-ледь? Та скільки разів казати: прісно, як каша без масла, він виставляє тарілку, сичить. Ось мама мені каже: На столі недосол на плечах пересол, але у неї, Одарка Петрівна, рука легка, відчуває смак. А ти, Лесю, по книжці все сиплеш без душі.
Я дивлюсь, як він засипає салат сіллю, ніби сподівається повернути в нього смак дитинства. Усередині все стискається за три роки шлюбу я вивчила кожну подібну сцену мало не напамять. Тримаюсь, відчуваю як щелепа напружена, лише мовчки відходжу до вікна. Вже темно, на вулиці ліхтарі світяться бурштиновим світлом.
Я ж так готую, як лікар прописав, Сергію. В тебе ж шлунок болів минулого тижня, кажу рівно, розкладаючи чашки на сушарці.
Ой, Лесю, перестань ховатися за діагнозами, відмахується він. Ти просто готувати не вмієш, от і все. От у мами на минулих вихідних? Голубці! Малесенькі, з акуратним соусом… Не магазинна та мазюка, а справжня, зі сметаною та домашньою пастою. У мами вдома пирогами тхне, а не тим, чим ти миєш раковину.
Яку побутову хімію він відчуває не знаю, хіба після того, як він розлив жир навколо, я нагадала собі віддраїти всю плиту. Сказати щось марно: Сергій не бачить своїх проколів, а мої помилки сипле наче сіль на рани.
Вечеря, як завжди, під брязкіт телевізора. Сергій коментує, критикує, як треба правильно вести дім. Я киваю, думаючи про роботи треба завтра здавати квартальний звіт у компанії, куди я вкладаю душу всупереч усьому. Єдина моя мрія ввечері щоб усі замовкли, а вдома панувала тиша. Але Сергій щоразу порівнює мене зі своєю матірю, Одаркою Петрівною, ідеальною господинею.
Моя свекруха жінка із сильним характером і відчуттям того, що господарство понад усе. Коли Одарка Петрівна починає прибирати, меблі переїжджають по всій квартирі, пилюка зникає навіть у вентиляціях. Сергій зростав у домі, де материнська турбота культ. А для мене жертва побутом ніколи не була ідеалом.
Ніч опускається, а напруга не вщухає. Сергій вмостився з планшетом на дивані. Я взялася прасувати йому сорочку розклала прасувальну дошку, дістала ту саму синю сорочку. Вона шикарна, але вибаглива потребує часу.
Лесю, ти знову не так? його голос змушує мене здригатися.
Сергій стоїть у дверях, похмуро спостерігає, як я вимикаю парову функцію.
Що не так цього разу, Сергію?
Хто так прасує? Заломи залишаєш! Мама завжди спершу рукава, потім спину, а комір в кінці, і тільки крізь мокру марлю. Так ти блиск лишиш, зіпсуєш річ, точно!
Я повільно ставлю праску. Пар шипить і, здається, голосом озвучує мої думки.
Якщо ти краще знаєш, покажи як, намагаюсь не підвищувати голос.
Він фиркає, закочує очі.
Почалося! Не скажи слова одразу оскаратишся. Я ж тобі бажаю добра навчу, як треба! Мама казала: жінка має вміти і лад в домі тримати, і чоловіка доглядати. А ти занята, тобі кожен раз то звіти, то графіки… Дім занедбаний!
Сергію, ти взагалі додому дивився? Все випрано, все чисто і наготовано. Я працюю не менше за тебе і заробляю, між іншим, більше. Чому я маю щовечора на курсах з імені твоєї мами вчитись господарства?
Знову ти про гроші! скривився він. Я вам про турботу, а ти все про заробітки. Ось у мами в дитинстві завжди було перше, друге, узвар та випічка. І тато завжди чепурний ходив. А ти… Ех, Лесю. Гладь як знаєш, хай завтра на роботі побачать твою господарку.
Він іде до спальні, залишає мене з гарячою праскою та холодним образою всередині. Хочеться зібрати речі й піти. Але йти нікуди квартира дісталася мені від бабусі задовго до шлюбу, Сергій оселився тут з одним рюкзаком і старим ноутбуком, зараз же почуває себе справжнім господарем.
Кілька наступних днів холодна війна. Сергій зітхає, знаходячи пилину чи пересолює навіть борщ. Я мовчу, як німий окоп, тону у роботі. Попереду субота. Традиційний візит на обід до мами чоловіка.
Ранок суботи суцільна метушня. Сергій носиться квартирою:
Лесю, ти знову ледь пхаєшся! Мама не любить, коли запізнюємось! І одягни те синє плаття, а не ці джинси. Мама сказала, в джинсах ти виглядаєш, як школярка, а тобі вже тридцять вісім. Вже треба виглядати серйозніше!
Я застібаю зручні штани, глибоко зітхаю.
Мені затишно в джинсах, Сергію. Ми ж на обід до мами, а не на прийом у президента.
Це ж повага до старших! не здається він. Мама старалася, а ти прийдеш абияк.
Врешті-решт я залишаюся в джинсах та простій блузці. Весь шлях до Подолу Сергій мовчить та нервово вдаряє пальцями по керму машину, між іншим, за неї кредит здебільшого сплачую я.
Двері відчиняються у хмарі запахів пирогів, смаженого мяса й густого одеколону. Одарка Петрівна зустрічає сина обіймами.
Нарешті! Сергійку, аж висох зовсім тебе не годує дружина? кусає язика вона, мені навіть не всміхається. Проходь, Лесю, он гостинні капці. Обережно, я щойно підлогу натирала.
Обід як завжди, свекруха навколо сина, міркує над кожним його шматочком.
Ось гусочка, спробуй, Сергійку. Я її з яблуками пекла, три години! Не те, що нинішня молодь: закине все у мультиварку, кажуть, їжа… Ну сміх! Правда, Лесю?
Я чемно посміхаюсь їм салат.
У нас зараз і темп життя інший, Одарко Петрівно. Мультиварка справді економить час.
І на що ж цей час? На “інстаграми”? Ми колись встигали все: і робота, і діти, і хата а зараз у вас пилососи та посудомийки, а затишку немає. От була у вас, дивилась тюль сірий, вікна мутні. Соромно, Лесю. Вікна лице господині!
Сергій киває: мовляв, я йому теж казав, а вона все клінинг якийсь вигадав. Уявляєте, чужі люди за гроші прибиратимуть!
Клінинг? у свекрухи очі, як у риби на березі. Чужі до оселі пускати погана прикмета! То через це у вас і дітей нема, і сварки.
Боляче. Дітей у нас справді немає, лікарі не допомагають. А свекруха тицяє цим при нагоді.
Ми сваримося, коли Сергій порівнює мене з вами, вперше не посміхаюсь, відкладу прибори.
Мовчанка тисне, Сергій давиться компотом.
А що поганого в тому, що прагнути кращого? щиро дивується Одарка Петрівна. Я стараюся, щоб Сергій пишався. Тобі треба вчитися, а не їжачитись…
Ага, підтакує Сергій. Ти могла б бути лагіднішою, господарнішою. Подивись, як пагато на маминому кухні, а у нас пил.
Все десь всередині клацає. Я підводжусь:
Дякую, обід був чудовий, чемно кажу.
Чай не пєте? Я Київський торт спекла!
Ні, я їду додому. А Сергій, думаю, залишиться. Йому треба трохи побути у рідній атмосфері.
Лесю, не хоч позоритись! кидається до мене Сергій.
У мене болить голова. Приїдеш коли схочеш. Ключі у тебе є.
На вулиці дивне полегшення, тихий осінній Київ і відчуття, що я ось-ось зітхну свободою.
Увечері я дістала з комори наші великі валізи. Спокійно, без сцени, почала пакувати всі його речі: сорочки, светри, книгу улюблених українських виконавців на вінілі, навіть футболку Динамо. Методично кожну деталь, кожен документ.
Сергій повернувся під саму ніч.
Ти влаштувала скандал! Мама тиск піднявся… Ти думаєш тільки про себе!
Він входить у спальню очі, як у зайця: там стоять три великі валізи та коробки.
Ми їдемо? намагається жартувати.
Я кладу книгу, глянувши просто у вічі:
Ніхто нікуди не їде. Їдеш ти. До мами.
Не смішно, Лесю. Давай, збирай назад…
Я серйозно. Я викликала вантажне таксі на девяту ранку. Я все склала: речі, документи, навіть твою кружку. Завтра переїжджаєш.
Він блідніє.
Ти… Викидаєш мене з моєї квартири?
З моєї, Сергію. Це моя квартира, мене ще бабуся тут хрестила. Тобі тут не до вподоби харч невдалий, прибираю не так, прасую не так А я більше не змагатимуся з Одаркою Петрівною.
Він пробує про гроші, про ремонт, про права на спільний дім. Все це я чекала: ремонт все купувала та замовляла я, навіть платіжки всі на мене. Готова повернути йому 12 тисяч гривень за шпалери і клей одразу зараз, про інше можемо йти до суду.
Ти серйозно? Через борщ ти все руйнуєш?
Не через борщ. Бо ти залишився маминим синком, а мені потрібен дорослий чоловік-партнер. Я втомилась здавати щовечора іспит на ідеальну дружину.
Ніч ми провели в окремих кімнатах. Вранці приїхало таксі, хлопці швидко занесли валізи.
Лесю, будь по-людськи… Я ж навіть не знаю, що мамі сказати.
Скажеш, що я не відповіла її вимогам і ти повертаєшся додому. Мрія збувається.
Двері за ним зачиняються. Я закриваю замок, спираюся на нього чолом і мені нарешті хочеться усміхатися. Вдома тихо, ніхто не бурчить, не лає та не оцінює.
Тиждень самоти щастя. Замовила клінінг через додаток і ані сліду неправильної енергетики. Купувала готову вечерю в кулінарії на Лукянівці, гуляла з подругами. Ввечері лежу у ванній із піною з новою книжкою, не думаючи про праски, супи й сорочки.
У четвер ввечері дзвонить телефон: Одарка Петрівна. Зітхаю й відповідаю.
Леся! Це що за коники?! Чому чоловік з речами приперся? Він мені тут нерви всі виїв: то їсти, то принеси, то поверни носки! У мене тиск, я літня людина! Кажу: Іди до дружини! А він: Леся мене не цінує.
Бачите, лагідно кажу я. Він отримує ту турботу, до якої ви його привчили. Я працюю і не можу бути сервісом 24/7.
Яка ще робота?! Жінка має бути біля чоловіка! Забирай його назад! Він учора заявив, що суп у мене пересолений! У мене! Пересолений!
Ледь не сміюся.
Вибачте, Одарко Петрівно, але назад його не прийму. Ми будемо розлучатися. Сергію буде добре там, де йому затишно.
Розлучення?! Леся, та ти ж у сорок років Кому ти потрібна? А Сергій хоч на виставку!
От і чудово. Ви маєте ідеального сина допоможете йому знайти нову господиню, я якось вже й без нього дам раду. Гарного вечора!
Я кладу трубку. Блокую її номер і номер Сергія.
Через місяць зустріч у РАЦСі. Сергій стоїть помятий, у сорочці без праски, з темними колами під очима.
Лесю, спробуймо ще раз? З мамою жити нестерпно. Вона лише командує. Я згадав, як у нас було спокійно. Ну і що, що борщ несолоний, головне мозок спокійний.
Я глянула мені його шкода, але жаліти я не буду.
Ти зрозумів усе, лиш коли сам пережив це. Але то не любов, Сергію. Ти шукаєш затишок, а не людину.
Я зніму квартиру! Сам навчуся все робити!
Навчайся. Дорослішай. Але вже без мене. Я вже звикла до тиші й самоповаги.
Ми виходимо з РАЦСу чужими. Він прямує до тролейбуса, а я до автомобіля. На пасажирському сидінні лежить брошура про поїздки до Тоскани. Я давно хотіла побачити Італію, але Сергій завжди тягнув у село на город і до річки.
Тепер ніяких городів. Лиш я, моє життя й мої рішення. Заводжу двигун, додаю гучності улюбленій пісні Океану Ельзи. Вперед, у життя, яке буде смачним, навіть якщо хтось скаже, що в ньому не вистачає солі.
