Чоловік повернувся додому й, навіть не знявши пальта, вимовив:
Олесю! Нам треба серйозно поговорити
І тут же, на одному подиху, розплющив свої і без того великі очі, не вагаючись ані секунди:
Я закохався!
«Ну от, подумала Олеся, у нас у сімї настав середньовічний криз. Вітаю» лише промовила вона, обережно глянувши на чоловіка, чого не робила вже роки (чи пять, чи шість, а може, і всі вісім).
Кажуть, що перед смертю все життя пролітає перед очима, але перед Олесею промайнуло все її життя з цим чоловіком. Познайомились вони просто через інтернет. Олеся збрехала про свій вік, віднявши три роки, майбутній чоловік додав собі три сантиметри зросту, і ось так, нехитрим, хоч і нелегким шляхом, вони все ж таки підійшли під критерії пошуків один одного й знайшлися.
Олеся вже не памятала, хто першим написав, але знала, що лист майбутнього чоловіка був без вульгарності, з ледь помітною іронією і це їй сподобалося. На порозі тридцяти трьох років, оцінюючи свої шанси на «ринку чоловіків», вона трезво усвідомила своє становище й твердо переконалася, що хоч і не в останньому ряду, але точно в передостанньому. Тому на першу побачення вирішила не вистрибувати вгору, а просто вдягнутися, взяти рожеві окуляри, модну білизну, у сумочку покласти домашнє печиво й книжку Івана Франка.
Перша зустріч пройшла несподівано легко (ось що значить правильно підібрати образ!), їхній роман розвивався швидко й запально. Разом було цікаво, тому півроку знайомства й постійного тиску батьків, які вже втратили надію побачити онуків, майбутній чоловік наважився зробити пропозицію. Вони швидко познайомили родини, молодята хотіли скромне весілля в колі близьких ідею батьки підтримали одноголосно. Боячись, що хтось передумає, вони призначили дату на перший вільний день.
Жили вони, як здавалося Олесі, добре. У домі панував тропічний клімат із незначними сезонними коливаннями без спалахів пристрасті, але з гармонією й повагою. Хіба це не щастя?
Чоловік, бувши класичним представником своєї статі, простим і передбачуваним, скинув свій незручний образ «емоційно-романтичного невдахи з золотими руками» вже через кілька тижнів після весілля й став собою звичайною, працьовитою й турботливою людиною в домашніх спортивних штанях.
А Олеся, як справжня жінка, звільнялася від свого корсету «незамітної-слухняної-сексуальної-господині-інтелектуалки» поступово, але вагітність прискорила процес. Вже через рік вона з полегшенням розпрощалася зі своїм іміджем, перевдягнулася в зручний халат і відчула себе вільно.
Те, що ніхто з них не втік і навіть не закидав претензій, остаточно переконало Олесю їхній вибір був правильним.
Побут, виховання двох дітей, іноді сильно хитали їхній сімейний човен, але він не перевертався. Коли шторми вщухали, вони знову пливли спокійно й дружно.
Щасливі дідусі й бабусі допомагали, як могли, на роботі вони поступово, але впевнено росли, не забуваючи про подорожі, хобі й, звісно, один одного.
І ось вони разом уже дванадцять років, і за весь цей час чоловік ніколи не був спійманий на зраді чи навіть найневиннішому флірті. Олеся не була власницею, тож він міг собі дозволити дрібні провини без наслідків. Вона уявляла його залицяння й невимушено посміхалася, бо картина в голові виходила кумедною.
Справа в тому, що ще на початку стосунків чоловік, після кількох невдалих спроб хвалити звичайним способом, вирішив змінити тактику тепер він просто витріщав очі, як сова.
За роки спільного життя Олеся навчилася розуміти всю палітру його емоцій за ступенем округлості очей: від дикого захоплення, задоволення, раптового здивування, плутанини, роздратування до повного обурення. І ось вона уявляла, як він сипле компліменти якійсь тваринці, розплющуючи очі все ширше й ширше
Горло пересохло, вона нервово посміхнулася й спитала:
Ну, і як звати твою тваринку?
Його очі тепер справді лед
Чоловік повернувся додому й одразу, не знявши ні взуття, ні верхнього одягу, заявив: «Нам треба серйозно поговорити»