Щойно чоловік повернувся від мами, важко зітхнув і раптом запропонував зробити нашій дворічній доньці тест на батьківство. “Не для мене, для мами,” — промовив він.
“Півроку до нашого весілля вона невпинно твердила сину: не одружуйся на ній, вона тобі не пара! — розповідає тридцятирічна Оксана, її голос тремтить від образи. — Занадто гарна, буде гуляти! Ми тоді сміялися, жартували, що Віті варто було обрати «жабу», щоб точно не обдурила. Але зараз нам не до сміху. Зовсім не до сміху!”
Оксана не вважає себе якоюсь приголомшливою красунею. Звичайна дівчина з передмістя Львова, доглядає за собою, як і багато інших. Стройна, доглянута, одягається скромно, завжди була вимогливою у стосунках і поважала себе. Чому її свекруха, Ганна Іванівна, вирішила, що Оксана — вітрогонка та невірна, залишається загадкою. Але ця жінка перетворила життя невістки на пекло.
Вони з Вітеєм одружені чотири роки, у них є дочка. Оксана у декреті, її дні — це нескінченна низка приготування їжі, прибирання та пелюшок. Єдині, з ким вона спілкується, — інші матусі на дитячому майданчику. Але свекруха не заспокоюється. Вона підозрює Оксану в зрадах, стежить за нею, як детектив з дешевого серіалу.
“Вона завжди за мною шпигувала! — зітхає Оксана, її очі наповнюються сльозами. — Дзвонила, перевіряла, приїжджала без попередження, намагалася контролювати кожен мій крок. Спочатку я намагалася сприймати це з гумором, розповідала Вітеєві, ми посміхалися. Але це виснажує! Кілька разів я не витримувала, серйозно з нею сварилася. Вона затихала ненадовго, а потім починала з новою силою.”
Перший скандал стався через кілька місяців після весілля. Ганна Іванівна раптом з’явилася на роботі у Оксани. Без дзвінка, без причини. Хотіла перевірити: чи справді невістка там працює? Чи, може, бреше чоловікові, що в офісі, а сама бігає до коханців?
“Не знаю, як її взагалі впустили! — згадує Оксана, її голос тремтить від обурення. — У нас бізнес-центр, охорна на вході, відвідувачів лише за записом. Я ледь не впала, коли секретарка привела її до мене: «До вас прийшли». Питаю: «Ганно Іванівно, що ви тут робите?» А вона: «Прийшла подивитися, де ти працюєш». І озирається по сторонах! У нас відкритий офіс, усі за комп’ютерами, все на виду. Не знаю, що б вона влаштувала, якби в мене був окремий кабінет!”
Пізніше секретарка, Марічка, прошепотіла Оксані, що та дивна жінка засипала її купою запитань. Як довго Оксана працює? Чи не запізнюється? З ким спілкується? Чи є у неї хтось в офісі? “Я сказала, що ви заміжня, у вас чоловік!” — додала Марічка, здивовано прищулившись. Оксана була поза себе. Повернувшись додому, вона вилила все Вітеєві: “Твоя мати перейшла всі межі! Поговори з нею, це ненормально! Вона тільки під стіл мені не заглянула у пошуках коханця. Хоча, можливо, і заглянула, хто її знає!”
Вітя, схоже, серйозно поговорив із матір’ю. Деякий час було тихо. Ганна Іванівна дзвонила лише ввечері, питала, як справи, передавала домашні пиріжки. Оксана почала сподіватися, що буря минула. Але вона помилялася.
Наступний інцидент стався, коли Оксана була вагітна, але ще працювала. Захворівши, вона взяла лікарняний, спала вдома з вимкненим телефоном, коли раптом її розбудив шаленний стукіт у двері та безперервний дзвінок. “Я схопилася, подумала — пожежа чи евакуація! — згадує вона. — Глянула у вічок — свекруха! З перекривленим обличчям била в двері ногою та давила на дзвінок. Я злякалася відчиняти, подзвонила Вітеєві: «Кидай все, приїжджай, я не знаю, що тут відбувається!» Він примчав через двадцять хвилин. А вона увесь цей час стояла під дверима, чекала мене!”
Вони з Вітеєм накричали на Ганну Іванівну. Оксана погрожувала викликати поліцію та психлікарню, якщо це повториться. “Тримай її подалі від мене!” — вимагала вона від чоловіка. І знову настало затишшя.
Оксана народила доньку, але свекруха навіть не глянула на онуку. Пізніше стало зрозуміло чому. Вона не вірила, що це її онука. “Ну звісно, адже я ж гуляю де попало, звідки в мене дитина від Віті?” — гірко усміхається Оксана. Причина? У родині чоловіка народжувалися лише хлопчики. Дівчинка, за логікою Ганни Іванівної, — доказ зради. “Я не слухала цю маячню, — каже Оксана. — З нею не спілкуюсь. Вітя якось з нею контактує, раз на місяць їздить до неї, але без нас. Можливо, це й на краще. Я б ніколи не віддала їй доньку.”
Але найбільше було попереду. Одного разу Ві”А наступного дня я спалив усі її листи й вирішив — більше ніколи не дозволю нікому руйнувати мою родину.”
