А куди ти поклав серветки? Я ж просила дістати ті, з сріблястим візерунком, вони до скатертини більше підходять, Маряна Петрівна, не озираючись, акуратно нарізала лимон тоненькими, майже прозорими скибочками.
Її чоловік, Віктор, зазвичай у такі моменти вже сидів би перед телевізором, чекаючи на новорічний концерт, але сьогодні його ще не було вдома. Маряна звично говорила до себе, буркочучи у тиші затишної кухні. До бою курантів лишалося три години. В духовці шинкувалась качка з антонівськими яблуками її фірмова страва, рецепт якої передавався в їхній родині з діда-прадіда. Квартира сяяла чистотою, ялинка мерехтіла кольоровими гірляндами, а на душі було те особливе, тепле відчуття передчуття дива, що не минає навіть у пятдесят.
Витерла руки об рушник, кинула погляд на годинник. Вітя затримувався. Казав, що заїде до офісу забрати подарунок для неї, але так і не зявився. Маряна посміхнулася. Напевно, вибирав щось особливе в цьому році у них срібне весілля, двадцять пять років душа в душу, і вони вирішили зустріти Новий рік удвох, романтично, без гучних компаній та дітей, які давно розлетілися по світу.
Нарешті в передпокої клацнув замок. Маряна поправила зачіску, зняла фартух, відкриваючи темно-синє оксамитове плаття, і поспішила на зустріч чоловікові.
Вітю, де ти був? Качка вже скоро…
Слова застрягли у горлі. Віктор стояв у дверях не сам. Поряд з ним, струшуючи сніг із розкішної норкової шубки, топталась молода жінка. Яскрава, хтива, з копицею вогняного волосся і губами, нафарбованими червоною помадою. В руках вона тримала пакет із мандаринами, а Віктор із винуватою та водночас якоюсь фальшиво-бадьорою посмішкою стискав пляшку ігристого.
Маряночко, приймай гостей! занадто гучно, як на їхню тісну прихожу, виголосив чоловік. Знайомся, це Оксанка. Оксана Сергіївна, наша нова головна бухгалтерка.
Маряна заціпеніла. Всередині раптово стало крижано. Вона перевела погляд з чоловіка на гостю і назад.
Доброго вечора, спромоглася прошепотіти. А ми когось чекали?
Оксана, анітрохи не знітившись, простягла руку в тонкій шкіряній рукавичці.
Ой, Маряна, добрий вечір! Ви просто не уявляєте, яка ситуація! Суцільний кінофільм! Вітя ой, Віктор Анатолієвич мене врятував. Я так вдячна, так вдячна!
Віктор поспішно знімав взуття, уникаючи погляду дружини.
Маряно, ти уявляєш, таке сталося Заїхав по той подарунок, а там Оксана сидить, плаче. Її квартиру залило, каналізація прорвала, світла нема, змерзла, сантехнік не обіцяв раніше третього приїхати. Куди їй дітися? Не на вокзал же Родичів у Києві нема. Ось я й кажу: «Оксано, гайда до нас! У Маряни стіл ломиться, вона золота людина, не прожене».
Маряна слухала цей збитий лепет і відчувала, як її затишний світ руйнується. Двадцять пять років. Романтичний вечір. Свічки, які вона вже виставила І оце «диво» в норковій шубці.
Проходьте, сказала вона сухо, чужим голосом. Раз вже прийшли.
Оксана одразу ж зайшла, наповнюючи квартиру густим, солодким ароматом дорогих парфумів, який миттю заглушив запах запеченої качки й ялинки.
Ой, як у вас затишно! проспівала вона, безцеремонно озираючись. Такий ретро-стиль. В моєї бабусі такий сервант був. Просто музей радянського побуту!
Маряна зціпила зуби. Сервант був італійський, з натурального дубу, куплений за шалені гривні всього пять років тому. Але пояснювати щось цій панянці, яка навіть у доньки годилася б, не збиралася.
Вітя, допоможи гості роздягтись, кинула вона через плече і подалася на кухню. Від сили, що тримала себе, тремтіли руки.
За хвилину Віктор прийшов слідом. Мав вигляд винного хлопчака, але в очах читалась упертість.
Маряно, ну не починай ти Дівчині реально нема куди йти. Це ж Новий рік треба добро робити. Посидить, перекусить, я їй таксі викличу в готель Ну, або на дивані в залі постелимо…
На дивані? різко обернулась Маряна, стискаючи у руці ополоник так, що аж пальці побіліли. Вітя, ти в своєму розумі? Хіба ми не планували зустріти Новий рік удвох? Ти притащив незнайомку, яка ще й обзиває наш дім музеєм!
Вона не зі зла, просто молода, відкрита. Ну, Маряно, не виганяй Не роби сорому, потім по офісу таке піде начебто я її вигнав. А з нею ще доведеться працювати.
Маряна дивилась на чоловіка і не впізнавала його. Де той уважний, дбайливий чоловік, з яким вони будували цей дім? Перед нею стояв звичайний ловелас, що намагається похизуватися перед молоденькою колегою за рахунок дружини.
Гаразд, промовила вона крізь зуби. Нехай сидить. Але якщо вона ще раз щось скаже про мій дім
Не скаже, Віктор, ніби відкинув камінь із душі, потягнувся до неї цілуватися, але Маряна відсторонилася.
Йди, веселий свою “відкритість”. Мені треба ставити третій прибор.
Вечеря розпочалась у гнітючій тиші. Маряна мовчки розставляла тарілки. Оксана, вже без шубки, опинилася у приталеній сукні з глибоким декольте, що зовсім не пасувала до домашнього затишку. Сиділа, заледве схрестивши ноги, крутила в руках келих.
Вітюню, може, відкриєш ігристе вже зараз? Треба ж старий рік проводити! мовила вона, млосно поглядаючи на Віктора. А то аж горло пересохло.
«Вітюню». Маряна ледь не випустила салатницю. Бабахнула «Оселедець під шубою» на стіл гучніше, ніж треба.
У нас заведено відкорковувати ігристе під бій курантів, відрізала вона. Можете випити морсу. Журавлиний, домашній.
Оксана наморщила губи:
Морс? Яке мило. Але я солодке не пю, фігуру бережу. А у вас брют є? Кажуть, напівсолодке для тих, хто смаку не має.
Віктор заметушився:
Я зараз! Є в мене у буфеті чудова горілка. Горілки спробуєш, Оксано?
Може, трішечки. Для зігріву. А то у вас тут прохолодно Економите на опаленні?
Маряна сіла навпроти цього дуету. Почувалася зайвою на власному святі. Віктор жартував, підкладав Оксані ікру, розважав анекдотами, над якими вона сміялась занадто голосно і неприродно.
А ви, Маряно, не працюєте? несподівано звернулася гостя.
Працюю, спокійно відповіла Маряна. Я головний технолог на кондитерській фабриці.
Справді? здивовано підняла намальовані брови Оксана. А виглядаєте такою домашньою. Знаєте, як жінки, котрі лише борщі варять та чоловіка з роботи чекають. Вітя казав, що у вас золоті руки. Хоча, іноді, за його словами, й поговорити нема про що побут заїв. Але зате пироги смачні.
Зависла тиша. Лише тиканнє годинника і шум телевізора.
Віктор поперхнувся горілкою, почервонів.
Я я так не казав! пробурмотів, ледь не давячись. Оксано, ти щось наплутала.
Маряна повільно відклала вилку. Всередині щось обірвалося. Ота тонка струна витримки, на якій тримався вечір, луснула.
Далі, Оксано, посміхнулась крижаною посмішкою. Що ще Вітя розповідав? Дуже цікаво.
Оксана, зрозумівши, що переграла, спробувала відступити але стало ще гірше.
Та не ображайтесь! Чоловікам же постійно треба драйву! Он Віктор Анатолійович на корпоративі всіх перетанцював! Ми з ним ламбаду танцювали, цілий відділ аплодував. Каже: «Вдома так не потанцюєш, дружина втомлена, ноги болять».
Маряна опустила погляд на свої ноги під столом. Вони боліли лише тоді, коли вона три дні стояла на кухні, готуючи вечерю для коханого чоловіка.
Віктор сидів, блідий, мов віск.
Давайте випємо! відчайдушно запропонував. За мир в усьому світі!
Зажди, Маряна не зводила погляду з гості. А що з трубами? Яке там у вас лихо, Оксано?
З трубами? Оксана на мить розгубилася. Ну так! Прорвало. Фонтан кипятку! Я злякалась, дзвоню Віті тобто Віктору Анатолійовичу. Він у нас справжній чоловік. Не те що мій колишній.
Дивно, задумливо мовила Маряна. Зараз на вулиці 15°. Якби у вас там був фонтан кипятку і світло вирубили, ви б сюди не прийшли з ідеальною зачіскою й манікюром. Від вас би тхнуло аварією. А так лише салон краси й чужий чоловік до смаку.
Оксана розізлилася:
Як ви смієте! Я гостя! Вікторе, скажіть їй!
Віктор відсахнувся у стінку:
Марянко, не треба Може, вона встигла переодягтись
Замовкни, Вітя, тихо, але твердо сказала Маряна. Підвелась із-за столу. Двадцять пять років я закривала очі на твої дрібні пригоди. Думала, ми одна родина. А я для тебе куховарка. Виявляється.
Вона рвучко відчинила штору, відкриваючи двір, де час від часу спалахували феєрверки.
Так-от, повернулася до гостей. Концерт закінчено. Оксано Сергіївно, пакуйте мандарини і геть.
Оксана відкрила рота, але, зустрівши погляд Маряни, замовкла. В її очах було стільки крижаної рішучості, що хотілося просто зникнути.
Вітя! Ти дозволиш її вигнати мене серед ночі? скрикнула Оксана, намагаючись витиснути ще третій акт.
Віктор, випивши зайвого, грюкнув по столу:
Маряна! Досить істерик! Це і мій дім! Я привів гостю Оксана залишиться! Відзначимо Новий рік як люди!
Як хто? спокійно уточнила Маряна.
Як мегери! викрикнув він.
Вона кивнула. Підійшла до серванту, дістала велику дорожню сумку, ту саму, з якою хотіла їхати до онуків на Різдво. Витрусила з неї коробки цукерок прямо на підлогу.
«Твій дім», кажеш? кинула сумку чоловіку під ноги. Тоді я йду. Але є нюанс, Вітя. Квартира записана на моїх батьків. Ти тут просто приписаний. Першого січня, як відкриються ЦНАПи, подаю на розлучення і виписку. А зараз ви обоє підете.
Що?! зблід Віктор. Від вина не залишилося й сліду. Маряно, ти що? Куди?
Туди, де драйв. Де ламбада. До Оксани. Їй якраз твоя допомога знадобиться труби ремонтувати. Тут ти вже не веселий.
Маряно, перестань! Пробач, дурак я! Оксана просто колега! Давай вона піде, а ми лишимось!
Маряна зміряла його поглядом. Ще хвилину тому він був готовий кидати все через неї, а тепер зливався, як винний школяр.
Ні, Вітя. Салат олівє скис разом із нашим шлюбом. Збирайся. У тебе пять хвилин.
Оксана, зрозумівши, що висмоктувати тут нічого, швиденько вдяглася й, навіть не чекаючи таксі, вийшла, кинувши через плече: Психічна ти. Вітя, я сама собі викличу таксі. Мені твоя надійність і не червоного.
Двері грюкнули. Квартира наповнилася порожнечею.
Віктор стояв з порожньою сумкою, не знаючи, куди подіти руки.
Маряночко ризикнув він. Вже пішла Оксана. Все, забулася історія. Дивись, качка стине.
Маряна дістала качку з духовки. Яблука й кориця наповнили кухню духмяним ароматом, що тепер здавався гидотним.
Забути? перепитала. Ти в Новий рік привів коханку в наш дім. Перемив мені кістки за спиною. Дозволив принижувати мене прямо у моїй кухні.
Вона взяла керамічну миску з качкою.
Іди. Я не жартую. Або забираєшся зараз, або викликаю поліцію. Повір, мені повірять.
Віктор, нарешті втямив, що не врятується, поплентався до спальні. Чутно було, як він грюкає дверцятами шафи та жбурляє речі у сумку. Вийшов, порпаючись ногами, в наспіх накинутій куртці, з сорочкою, що безглуздо визирала із-за блискавки.
Ти пошкодуєш, Маряна! гукнув з порога, втрачаючи рештки гідності. Ти одна лишишся! Кому ти треба у пятдесят?
Собі, відповіла йому просто й закрила двері. Замок тріснув двічі.
В оселі запала благословенна тиша. Маряна сіла біля дверей, очі сухі, сліз не було. Лише дивне відчуття: ніби зі старої шафи винесли щось важке і зайве й стало більше повітря.
Вона піднялася, справді прямувала на кухню. Стіл був накритий на трьох. Оселедець під шубою, ікра, качка. Все як сценічна декорація до вистави, яку скасували.
Маряна схопила тарілку Оксани, де залишився бутерброд зі слідами помади, і викинула її у смітник. Порцеляна дзвеніла, немов музика. Тарілка Віктора туди ж. Дзвін!
Зоставила тільки свою улюблену тарілку з золотою облямівкою, налила собі келих крижаної ігристої з «Артемівська».
Президент говорив промову перед боєм курантів. Наступала нова доба. Рік, який відняв ілюзії і повернув самоповагу.
З Новим роком, Маряно, промовила до свого відображення у темному вікні.
Відрізала собі найкращий шматок качки ніжку з хрумкою скоринкою. Виклала щедру порцію олівє який, попри все, не скис, а настоявся ідеально.
Телефон пискнув. СМС від доньки Явдокії: «Мамо, з прийдешнім! Любимо тебе, чекай онуків через тиждень!»
Маряна посміхнулася. Справжнє життя не поділося нікуди: діти, робота, улюблений дім. А те, що відвалилося, те й було гниле.
Вона зробила ковток ігристого. Пухирці приємно крутили памороки. Вперше за десятки років вона не метушилася, не питала, чи всім налила. Просто насолоджувалася моментом.
За стіною сусіди кричали «Слава Україні!», запускали салюти. Світ святкував. Свою свободу святкувала і Маряна.
Через годину вона акуратно склала всі наїдки в контейнери завтра занесе консьєржці тітці Ганні й двірнику Михайлу, нехай і їм буде смакота.
А качку качку доїсть сама. Заслужила.
Перед сном змила косметику. На неї з дзеркала дивилася красива, доглянута жінка з трохи сумними, але живими очима. Ніяка не «тьотя в бігуді».
Драйва йому не хватало, усміхнулась Маряна. Ну що, Вітюню, буде в тебе драйв. Шукай квартиру, діли майно, пояснюй дітям.
Лягла в широке ліжко, вперше займаючи стільки простору, скільки захоче. Простирадла пахли свіжістю і лавандою.
Ранок зустрів її сонячним променем. Першою думкою була не «треба приготувати сніданок чоловікові», а «піду випю кави з міні-тістечком у новій кавярні на розі». І це була надзвичайно гарна думка.
Що буде далі, вона не знала. Буде розлучення, неприємні розмови, пакування речей. Але все це потім. Зараз у неї свій день, тиша, смачна їжа і спокій. І більше нікому не дозволить називати свій дім музеєм, а своє життя буденністю.
Якщо історія припала вам до душі, підписуйтеся на канал і залишайте вподобайку. Напишіть у коментарях, як би ви вчинили на місці героїні.
