Майже два роки тому Андрій сказав мені таку річ, яку я вже ніколи не забуду. Він сів навпроти і видав: «Усе твоє життя таке передбачуване, я вже втомився від цього». Хоча Андрій вважав, що наша буденність нудна, мені в ній все подобалось: підйом на зорі, смачний сніданок, трохи зарядки, приводила себе до ладу і ганяла на роботу. Спочатку готувала чоловікові він же раніше виходив з дому, а потім вже і сама бігла. Усі перекуси та обіди брали з дому: я все вкладала у судочки і для себе, і для нього. Щовечора після роботи в магазин, потім кухня, прибирання, прання, трохи фільм перед сном і лягали спати.
Я щиро вірила, що все роблю правильно. Андрій доглянутий, ситий, у помешканні чисто і затишно. Ну що ще треба, га? Щосуботи генеральне прибирання, пиріжки, щось смачненьке на обід. Ввечері або до нас приятелі у гості приходили, або ми зривалися кудись погуляти: посидіти десь у Львові, в твоїх улюблених кавярнях. Щонеділі традиційно до батьків: спочатку до одних, потім до других. Порозмовляти, допомогти, попити чай і трохи посміятися з якихось сімейних історій.
Вечорами тиша і спокій, ніколи не сварилися, не підвищували голосу. В нашому домі завжди була гармонія. Але одного вечора Андрій просто видав, що я йому набридла. Довго говорив, розповідав, як інші його друзі живуть: їздять на відпочинок, розважаються, тусуються у Києві чи Одесі не те, що ми. Ми, мовляв, навіть не сваримося! І того вечора він просто зібрався і пішов.
Я нічого не планувала змінювати, все для мене було ідеально. Але для нього ладна була гори перевернути. Почала з того, що викинула половину гардеробу з шафи. Пішла по магазинах, витратила всі гроші, що відкладали на нову дачу, набрала собі обновок. Зістригла волосся під каре й підфарбувала у рудий щоб уже кардинально! Потім влаштувалася не на нудну офісну роботу, а стала організаторкою свят. Там відкрила для себе, скільки в світі крутих вечірок, квестів, розваг.
Через тиждень Андрій повернувся. Він був, відверто кажучи, приголомшений. З того моменту пообіцяла йому живемо ТЕПЕР інакше. Вдома нас фактично не було: кожного вечора клуби, ресторани, бари, вечірки, або у знайомих, або у Львові, або десь подалі. Яроплавали на байдарках, їздили в Закарпаття на вікенди, знайомилися з купою нових людей.
Минуло кілька місяців нашого дикого, веселого життя і тут Андрій каже: «Ой, хочу просто посидіти в тиші, скучив за борщиком і твоїми сирниками, дома побути». А мені зовсім вже не хотілося того звичного режиму не було часу ані готувати, ані прибирати, ані забивати собі голову побутом. Я зовсім змінилася і тепер уже Андрієві стало зі мною нудно.
Тиждень по тому він уже розказував, що більше не витримує такого шаленого ритму, хоче повернутися до старих добрих часів: спокій, вечори вдома, поїздки до батьків. Щоб борщик домашній, а не їжа з доставки.
Але тепер я вже не могла так просто відмовитися від того, що знайшла для себе. Так старалася «бути дорослою», а тепер навпаки не хотіла повертатися назад. Новий спосіб життя мені реально сподобався, попри всі труднощі. Я тоді також любила сімейний спокій, але тепер уже б не повернулася.
Цього разу, коли Андрій сказав, що хоче повернути усе як раніше, вибухнув справжній скандал. Ну, типова українська сцена: трохи крику, горщики полетіли, прийшли сусіди, викликали поліцію. Андрій зібрав речі, пішов до мами. Думаю, він чекає, що повернеться і я знову буду його спокійною Мариною.
Та я вже не повернуся. Ми ж не актори з серіалу, де можна за один кадр змінити характер. Андрій повернеться і знайде на столі документи на розлучення і маленьку записку: «Мені вже з тобою теж нудно, не можу з тобою жити».
