Майже два роки тому, у самому серці Києва, я почула від мого чоловіка слова, що вкарбувалися у память назавжди. Він сказав: «Ти живеш так передбачувано, що я вже знудився тобою». Хоча Ярослав вважав наше життя сірим та одноманітним, мені було затишно у нашій сімейній рутині. Щоранку я вставала на світанку, варила каву, займалася ранковою зарядкою, одягалася до роботи. Першою справою збирала чоловіка на роботу він виходив рано тоді збиралася і сама. Всі страви готували вдома, пакувала для нас обіди у судочки, щоб Ярослав на роботі міг поїсти домашнього.
Щовечора дорогою додому я заходила у «Сільпо», купувала все необхідне, а потім готувала вечерю, прала, прибирала. Перед сном ми дивилися фільм і лягали спати. Я була впевнена все правильно. Мій чоловік обігрітий, нагодований, у квартирі порядок і тепло. Чого ще можна бажати? Щосуботи я влаштовувала генеральне прибирання, пекла солодощі, варила борщ чи вареники. Ввечері кликали друзів погостювати, іноді й самі виходили прогулятися Подолом. Щонеділі ми їхали до батьків: пів дня в одних, пів дня у других: допомагали на городі чи в хаті, спілкувалися, раділи родинним обіймам.
Увечері поверталися і відпочивали у своїй домівці. Ніколи не було сварок, не лунали крики. Мир і злагода панували нашому дому. Але… Якось Ярослав сказав, що я йому наскучила. Довго розповідав, що незадоволений, порівнював наше життя з тим, як проводять час його друзі гуляють, розважаються, живуть на повну! А ми зовсім не сваримося, тож навіть немає чого миритися. Того дня він просто пішов геть.
Я не прагнула змін, бо звикла й цінувала нашу стабільність. Але заради коханого я була готова змінювати себе. Найперше я вирішила змінити образ. Викинула половину речей зі шафи, взяла заощаджену на дачу суму у гривнях і пішла по магазинах купила собі по-новому яскраві речі. Підстриглася коротко і перефарбувала волосся хотіла виглядати свіжо і незвично. Потім знайшла іншу роботу не просто офіс, а організація свят. Тут я відкрила для себе сотні цікавих подій і знайомств.
Через тиждень Ярослав повернувся і дуже здивувався. Я пообіцяла відтепер у нас буде зовсім інше життя. І так воно й сталося: ми рідко сиділи вдома. Постійно у русі, подорожах: квести, дружні компанії, заходи, вечори у львівській кавярні чи у харківському театрі. Щоночі чи клуб, чи ресторан, чи гості, чи навіть кемпінг або прогулянка на човні Дніпром. Могли на вихідних махнути до Чернівців чи Одеси.
Минуло кілька місяців активного життя і Ярослав все більше казав, що скучив за тишею, спокоєм, хотів би просто лишитися вдома, поїсти мого борщу, пиріжків з вишнею. Та я вже не мала часу на куховарство, бо моє життя буквально вибухнуло подіями і новими людьми. Змінену мене чоловік уже не впізнавав і, здається, навіть скучив за тією «старою» мною.
За тиждень Ярослав сказав, що не витримує стільки руху, хоче повернути улюблену тишу, затишок, щоби вдома пахло пирогами, на вихідних відвідувати батьків і разом працювати у саду. Але тоді я зрозуміла: ці бажання вже не мої. Я надто довго вчилася дорослому життю, а тепер не готова повертатися у минуле. Новий ритм надто мені до вподоби, як і колись був милий попередній. Але змінювати усе знову я більше не хочу.
І ось коли Ярослав заявив про бажання повернути все назад, наші стосунки вибухнули сваркою. Це було його випробування: побилися тарілки, прибігли сусіди, викликали поліцію. Ярослав зібрав речі та поїхав до мами. Ймовірно, він сподівається, що одного дня повернеться і знайде мене колишньою. Але це вже занадто. Ми не герої фільму: не можемо змінюватися, як перевдягати сорочку. Коли Ярослав повернеться, знайде на столі папери на розлучення і записку: «Мені стало нудно, вибач, але далі ми не разом».
