Сьогодні вирішила записати свої думки, бо останнім часом серце моє не на місці, турбуюсь про майбутнє дітей і нашу родинну злагоду. Любий мій чоловік отримав у спадок однокімнатну квартиру від своєї тітки. Вона невеличка, зате розташована у самісінькому центрі Києва. У нас троє діток: старша донька Лада, їй вже девятнадцять, студентка; син Остап, йому дванадцять, а найменшому Олеся усього пять років. Живемо ми у просторій трикімнатній квартирі на Оболоні, місця всім вистачає.
Нещодавно з чоловіком Миколою сперечалися щодо тієї спадкової квартири. Я наполягала нашій Ладі віддати житло вона вже доросла дівчина, у університеті навчається, можливо, скоро своє гніздечко вити захоче, а окрема квартира стала б їй великим підмогою. Проте Микола категорично проти, каже, що це буде несправедливо до Остапа й Олеся, мовляв, вони тоді залишаться ні з чим. Радить квартиру продамо, а гроші поділимо порівну на трьох дітей. Але в глибинах душі я розумію, що це хибна ідея: по 200 тисяч гривень кожному ну що вони з цим зроблять? Не квартиру куплять, не справжню опору в житті матимуть.
Навіть якщо залишити ці гроші на банківських рахунках до їхнього повноліття, найбільше, що кожен зможе собі дозволити хіба дешеве авто чи телефон. А я переконана, що краще вже Лада матиме своє житло, а згодом, коли хлопці підростуть, може, щось і для них знайдеться: життя довге, а наші руки не з тих, що опускаються.
Чоловік боїться, аби така ситуація не зіпсувала стосунки між Ладою й братами, щоб не росли вони з образою, заздрістю у серці. Я ж більше сподіваюся, що діти мої порозуміють, а малеча зараз взагалі цього не усвідомлює, і ми ще матимемо час усе встигнути переосмислити, розставити пріоритети.
Поки Ладі нічого не казали, хай не хвилюється, бо квартира й так у поганому стані, й для життя зовсім не придатна, капітального ремонту потребує, а наразі зайвих грошей на це не маємо.
У душі питаю себе хто ж правий у цій ситуації: я, що хочу підтримати доньку вже зараз, чи чоловік, який турбується про справедливість для кожної дитини? Чи, може, є ще інший шлях, на який я не дивилась? Може, мої щирі роздуми допоможуть знайти ту золоту середину, якої так бракує нашій родині?
