**Щоденник**
У Соломії Іванівни був ювілей – п’ятдесят п’ять років. Святкування вирішили влаштувати на широку ногу, у затишному ресторані на березі Дніпра. Зібралося багато гостей: родичі, друзі, колеги. Усі гучно веселилися, піднімали тости за іменинницю, сипали їй квітами та приємними словами. Чоловік Соломії Іванівни, Богдан, подарував їй розкішний подарунок – витончене золоте кільце з сапфіром, від якого жінка аж зітхнула від захвату. Ведучий вечора, сяючи усмішкою, оголосив:
«А тепер нашу ювілярку бажає привітати її невістка!»
До мікрофона, гордо випроставшись, підійшла Оксана.
«Дорога Соломія Іванівно, – почала вона урочисто, – від нашої родини я приготувала для вас особливий сюрприз!»
Гості зашепотіли, очікуючи чогось незвичайного. Соломія Іванівна, сяючи від щастя, підвелася, чекаючи чогось теплого або душевного. Але вона й уявити не могла, який «сюрприз» задумала її невістка.
Оксана ніколи не подобалася ні батькам свого чоловіка Ігоря, ні його старшій сестрі Мар’яні. Здавалося, це звичайна історія про складні стосунки з ріднею, але тут головним джерелом проблем була сама Оксана.
Ігор із дитинства був м’яким і мнявким. У школі він завжди йшов за натовпом. Якщо хлопці запрошували грати у футбол, погоджувався, навіть якби краще посидів удома з книгою. Якщо хтось підмовляв сказати щось грубе однокласниці Катрі, він, хоч і неохоче, підлаштовувався, хоча Катя йому подобалася.
Так було у всьому. Ігор рідко приймав рішення сам, наче боявся власної тіні. Його сестра Мар’яна відверто називала брата м’якуном. Мати, Соломія Іванівна, хоч і лаяла доньку за різкі слова, у глибині душі з нею погоджувалася. Чому в одних батьків такі різні діти? Ігоря виховували не гірше за сестру – його не баловали, не бігли за кожну скаргу, вчили, що чоловік має вміти за себе постояти.
Батько прищеплював синові любов до спорту, мати – до літератури й мистецтва. Але, мабуть, характер все ж більше від природи, і жодне виховання його не змінило. Соломія Іванівна не хотіла тиснути на сина, ламати його натуру. І всі в родині змирилися з тим, яким він виріс.
Коли Ігор привів у дім Оксану, ніхто не здивувався. Добра, лагідна дівчина, яка мріє про міцну родину, навряд чи звернула би на нього увагу. Ігорю, здавалося, потрібна була «тверда рука», яка вестиме його по життю. І Оксана стала цією рукою – владною, самовпевненою, різкою на слова й вчинки. Її манера спілкування, наполегливість і чаОксана вийшла з ресторану, грізно хлопнувши дверима, а за нею сумно потяглися дві маленькі постатури — її сини, які вже звикли до маминих істерик.
