30серпня 2025р., неділя
Сьогодні ввечері я залишив у нотатнику, що сталося в нашому домі. Моя дружина Олена, наш син Пашко (повне імяПавло) і я, Сергій Петрович, опинилися у справжньому «буряковому» конфлікті щодо того, куди відправити хлопчика на літні канікули.
Сергію, ти жартуєш?запитала Олена, коли я, без жодного підйому погляду, закінчував котлету за столом. Вона тримала тарілку, яку ще не підвела до посудомийки, а вода крала по керамічним плиткам. Я мовчав, ніби ми говоримо про нову килимову доріжку, а не про майбутнє нашого синка на три місяці.
Ніяких жартів, Ленко, сказав я, витираючи рот серветкою. Я вже дзвонив мамі, обізнав її. Вона Пашка чекає до першого червня. Квитки купив сьогодні в обід: плацкарт, нижня полка, все як слід.
Ти купив квитки без мого відома? Олена повільно поставила тарілку на стіл, і звук посуду прозвучав, немов постріл. Сергію, ж ми ж обговорювали це місяць тому! У Пашка робототехнічний табір у червні, ми вже внесли передплату! Він чекав це півроку, домовився з друзями!
Я виглянув, немов від зубного болю, і відкинув порожню тарілку.
Робототехніка, компютери, гаджети Ленко, подивися на нього! Йому девять, а він блідий, наче моль, і важчого за мишку в руках не підняв. Потрібне справжнє чоловіче виховання, свіже повітря, фізичний труд. А не сидіти в задушливому місті під кондиціонером. Там мати одна, огород великий, паркан покрився мохом. Хай допоможе, здоровя набере, користь і бабусі принесе.
Яка користь, Сергію? Олена відчула, як у грудях кипить холодна лють. Твоя мама живе в глухому селі, куди до аптеки тридцять кілометрів по грунтовці! Вода з криниці, її треба варити годину, щоб не отруїтись. Пашко алергік! Ти забув, як минулого року ми його відсмоктували після того, як він лише понюхав якусь траву в парку? А там цвітіння, сенокос, пил!
Не вигадуй, відмахнувся я, піднімаючись зі стільця. Я там зростав, здоровий як лось. Алергія лише від вашої стерильності в місті. Пити парного молока, бігати босоніж по росі і вся дурня з голови злітає. Мати каже, у неї тепер коза, молоко лікувальне.
Олена сіла, коліна тряслись. Вона добре знала Валентину Петрівну жінкувояків, що лікує ангіни гасом, а розбиті коліна підорожником. Сучасну медицину вона відкидала: «Така була наша робота, і ми вижили».
Я не віддам його, тихо, проте твердо сказала Олена. Не дозволю тобі шкодити здоровю дитини заради твоїх ностальгічних мрій про сільське дитинство і економії на табір.
Я, вже піднявшись до дверей, розвернувся. Моє обличчя темніло.
Економія тут не при чому! Хоча так, гроші за табір можна повернути, нам зараз треба ремонт машини. Але справа принципу! Я батько, і я вирішив. Хлопець має стати чоловіком, а не тепличною рослиною. Досить твоєї опіки. Він їде. Точка.
Виходячи з кухні, я розчинив двері так, що скло в серванті задрижало. Олена залишилася сама. У сусідньому кутку Пашко безтурботно грав у приставку, не підозрюючи, що його літні мрії про роботів лише що перетворилися на «польові галери».
Я розумів, що криками нічого не допоможеш. Олена зрозуміла, що треба діяти хитрішим способом.
Вечором, коли емоції трохи спали, я зайшов у спальню. Олена, сидячи на краю ліжка, спокійно промовила:
Добре, я подумала над твоїми словами. Можливо, ти правий. Свіже повітря йому не зашкодить.
Я здивовано поклав книгу. Очікував продовження крику, а отримав згоду.
Тепер треба умова, сказав я, усміхаючись. Ти береш два тижні відпустки за свій рахунок і їдеш з ним, щоб адаптувати, допомогти бабусі, контролювати, як він переносить зміни клімату. Ти ж сам сказав, паркан покрився мохом. Пашко девять, він сам паркан не підправить. А ти чоловік, покажеш приклад, як тримати молоток.
Олена замовкла.
Ленко, у мене звітний період, шеф не відпустить, я відповів. Я думав лише відвезти, залишитись на день і повернутись. А там мати присмотрить.
Ні, Сергію. Або ти їдеш з ним на два тижні і особисто відповідаєш за його здоровя, або він ні куди не їде. Я не дам свідоцтво про народження і сховаю його речі. Ти можеш викликати поліцію. Це моє останнє слово. Хочеш чоловічого виховання виховуй.
Я довго мовчав, обмірковуючи. Я не хотів міняти комфортний офіс і мякий диван на комарі та прополку картоплі, проте відступати було неможливо мужність зламулася.
Добре, буркнув я. Я домовлюсь з роботою, два тижні. Після цього я повернусь, а він залишиться до серпня.
Подивимось, відповіла Олена, ховаючи задоволену усмішку. Вона знала, що моя «сільська закалка» достатня лише для шашликів у вихідні.
Збиратись було схоже на евакуацію. Олена пакувала валізу Пашка, ніби відправляла його на Північний полюс. Під рукояткою лежала аптека: антигістамінні таблетки, краплі, мазі, інгалятор, сорбенти, пласти.
Мамо, навіщо мені це? плакав Пашко, глядячи на коробку з конструктором, яку заборонили взяти. Бабуня Валя змушує їсти молочні пінки! Мені від них нудота! І інтернет не ловиться!
Пашко, це ненадовго, заспокоювала його Олена, гладячи по розпатланій голові. Тато з тобою буде. Підете на річку, порибалимо. Якщо щось станеться телефонуй одразу. Я дала тобі другий телефон, сховай його в дні рута, заряджений.
Провожаючи їх на вокзалі, я відчувала тривогу, але й дивне задоволення. Я бачила обличчя Сергія, який тягнув величезну сумку з продуктами для матері і свій чемодан. Його очі вже не сяяли ентузіазмом.
Перші три дні я насолоджувалася тишею в квартирі. Повернула передоплату за табір, проте не поспішала витрачати гроші інтуїція підказувала, що вони ще знадобляться. Телефон мовчав. Сергій надсилав короткі смс: «Доїхали ок», «Спекотно», «Комарізавіря». Пашко не телефонував, і це тривожило найбільше.
На четвертий день задзвонив Валентина Петрівна.
Лєно! голос свекрові лунат в трубці, немов гул бочки. Ти що, дитину підкинула? Ніщо не їсть! Суп грибний сварила, жирний, наваристий нос воротить! Пиріжки з капустою не хочу! Огірки солоні не браку! Тільки хліб жує, воду ллє. Це ти його своїми йогуртами избаловала!
Валентино Петрівно, Пашка на дієті, жирне йому заборонено, жовчний міхур слабкий, я ж Сергію список передала, спокійно відповіла Олена.
Яку список! Викинула я ту папку! Чоловік має їсти все! І ще він лінивий! Попросила грядку прополотити за пять хвилин скаржиться, що спина болить, сонце пече. А Сергій твій теж добрий! Спить до обіду, каже стрес після роботи, відпочиває. А паркан хто полагодить? Пушкін?
Олена ледь утримала сміх. План працював.
Валентино Петрівно, ви ж хотіли внука й сина. Ось, виховуйте. Сергій обіцяв допомогти. Будьте з ним, нехай працює, сказала я.
Вечором того ж дня подзвонив Сергій. Голос був втомлений і роздратований.
Лено, ти не уявляєш, що тут твориться. Жара тридцять градусів в тіні, у будинку духота, кондиціонера нема, мухи гудять, ніби бомбардувальники. Мати зранку до ночі пилить: то воду підляжить, то дрова колить, то дах поправляє. Я вже спину зламав.
Бідний, відповідала я, притворяючись співчуттям. Ти ж хотів свіжого повітря і фізичного трудy. Як Пашко?
Нормально, Пашко Сидить у шалаші, який сам побудував, з місцевими хлопцями не спілкується. Мама каже, що він дикий. Ось, Ленко Пашка отримав червоні плями на руках, постійно чихає.
Серце моє зупинилося.
Які саме плями? спитала я.
Червоні, сверблять. Мама каже, це осот чи комар. Намазала його сметаною.
Сметаною?! Сергію! У нього аптека в рюкзаку! Дай йому антигістамін! Яка сметана на алергічну висипку? крикнула я. Пришли фото!
Через хвилину отримала знімок: руки хлопця покриті характерною крапивницею, очі опухлі.
Сергію, слухай мене уважно. Це алергія, мабуть на якусь траву або на ту козиночку, про яку ти так хвалився. Дай йому таблетку з синьою упаковкою і мазь з зеленою смужкою. Не будь вірним «народним» лікуванню твоєї мами! Якщо до ранку не полегшить візьми його в районну лікарню.
Лікарня? спитав Сергій. Автобус до лікарні їде раз на добу! Машину я в гараж у дядка Міші поставив, він щось там у карбюраторі ріже…
Ти машину віддав у ремонт місцевому майстру? здивовано я схопилася за голову. Господи, за що? Якщо щось з дитиною станеться, я приїду і розібю це село по драбинах!
Ніч була без сну. Я ходила по квартирі, стрічаючи кожен звук телефону, наче чекаючи крику. Ранок приніс таємний дзвінок Пашка:
Мамо, забери мене, будь ласка плакав він, шепочучи. Мені погано. Бабуня каже, що я чешусь навмисно. Папа злим, кричить. Туалет на вулиці вонить, павуки величезні. Я боюся, а живіт болить
Сльози підступили до очей.
Тримайся, синку, ще трохи, сказала я. Папа поруч?
Він з дядком Мішею на річку пішов, лікувати нерви з пивом.
Нервы лікувати прошепотіла я. Добре, Пашо. Збирай речі, тихенько, щоб бабуня не побачила.
Я піднялася, відкрила ноутбук, подивилася розклад потягів. Близький був ввечері, але поїзд з пересадками займе добу. Тож я набрала брата Олега.
Олежко, привіт. Потрібна допомога, терміново. Машина на ходу? Потрібно їхати триста кілометрів, врятувати Пашка. І твоєму зятютупаку ще треба.
Олег, людина легка на підйом і любитель племінника, не ставив питань. Через годину ми вже мчали трасою.
Пять годин доріг, планування криків і образ, реальність перевершила уяву. Коли авто Олега під’їхало до покритого мохом паркану будинку Валентини Петрівни, картина була живописна: я, у одних штанах, намагався прибити штакетину, гвіздки гнулися, молоток промахувався. Валентина стояла, руки в боки, коментувала кожен рух:
Ну хто так бє? Рукикрюки! Тато твій колись простим ударом забив! А ти, інтелігентвисокий, лише кнопки на компютері натискати вмієш!
На ґанкуТого вечора, коли ми вже вирушили в дорогу, я зрозумів, що справжня сила сімї не в покритому мохом паркані, а в умінні прощати і підтримувати один одного.
