У Соломії Михайлівни був ювілей. П’ятдесят п’ять років. Святкування вирішили влаштувати з розмахом, у затишному ресторані на березі Дніпра. Гостей зібралось чимало: родичі, друзі, колеги. Усі галасливо веселилися, піднімали тости за ювілярку, сипали на неї квітами й компліментами. Чоловік Соломії Михайлівни, Богдан, подарував їй розкішний подарунок — витончене золоте кільце з сапфіром, яке викликало в жінки захоплений зітхання. Ведучий вечора, сяючи посмішкою, оголосив:
— А тепер нашу ювілярку бажає привітати її невістка!
До мікрофона, гордо випроставшись, підійшла Оксана.
— Дорога Соломіє Михайлівно, — почала вона з урочистою інтонацією, — від нашої родини я приготувала для вас особливий сюрприз!
Гості зашепотіли, передчуючи щось незвичайне. Соломія Михайлівна, сяючи від щастя, підвелася з місця, очікуючи чогось зворушливого чи щирого. Але вона й уявити не могла, який «сюрприз» задумала її невістка.
Оксана ніколи не подобалася ні батькам свого чоловіка Тараса, ні його старшій сестрі Мар’яні. Здавалося, це типова історія про складні відносини з родичами чоловіка, але в цьому випадку головним джерелом проблем була сама Оксана.
Тарас із дитинства був м’яким і покірним. У шкільні роки він завжди йшов за юрбою. Якщо хлопці кликали грати у футбол, він погоджувася, навіть якщо б краще залишився вдома з книгою. Якщо хтось підмовляв сказати щось грубе однокласниці Олені, він, хоч і ніяково, підлаштовувався, хоча Олена йому таємно подобалася.
Так було у всьому. Тарас рідко приймав рішення самостійно, ніби боявся власної тіні. Його сестра Мар’яна відкрито називала брата слабачем. Мати, Соломія Михайлівна, хоч і лаяла доньку за різкі слова, у душі з нею погоджувалася. Чому в одних батьків вийшли такі різні діти? Тараса виховували не гірше за сестру: його не балували, не бігли розбиратися з кожним ображеним, вчили, що чоловік має вміти за себе постояти.
Батько прищеплював синові любов до спорту, мати — до літератури й мистецтва. Але, мабуть, характер все ж таки закладений природою, і жодне виховання не могло його зламати. Соломія Михайлівна не хотіла тиснути на сина, ламати його натуру. І всі в родині змирилися з тим, яким він виріс.
Коли Тарас привів у дім Оксану, ніхто не здивувався. Лагідна, добра дівчина, яка мріє про міцну родину, навряд чи звернула б на нього увагу. Тарасові, здавалося, потрібна була «тверда рука», яка вестиме його по життю. І Оксана стала цією рукою — владною, самовпевненою, різкою на слова й вчинки. Її манера спілкування, настирливість і часом відверта грубість відштовхували багатьох, але не Тараса. Він дивився на неї з захопленням, виконуючи всі її витребеньки, наче вірний пес.
Батьки й сестра намагалися не втручатися. Вони бачили, що Тарас щасливий, і вирішили, що лізти в життя дорослого сина — не їхня справа. Коли він зробив Оксані пропозицію, усі сприйняли це як даність. Зрештою, не їм із нею під одним дахом жити. Тарас же виглядав задоволеним, ніби йому все подобалося в цій дивній динаміці їхніх стосунків.
— Ми з Оксаною збираємося в Карпати, — одного разу похвалився Тарас за сімейною вечерею. — Зіберу грошей, і поїдемо.
— А Оксана не хоче внести свою частку? — обережно поцікавилася Соломія Михайлівна, вважаючи, що в родині все має бути спільним.
— Я чоловік, це моя обов’язок, — гордо відповів Тарас, явно повторюючи слова дружини.
Потім Оксана вирішила, що їм потрібна квартира в іпотеку, хоча їхній бюджет тріщав по швах. Потім оголосила, що пора заводити дітей.
— Хочемо велику родину, — ділився Тарас із ентузіазмом. — Щоб у домі лунав дитячий сміх!
— А на що утримуватимете? — скептично фуркнула Мар’яна.
— Я ж працюю, — трохи образившись, відповів брат. — Оксана каже, ще допомоги будуть.
Батьки лише зітхали. Вони намагалися давати поради, але Тарас, як завжди, слухав лише дружину. Втручатися в їхні справи ніхто не наважувався.
Незабаром Оксана завагітніла. З цього моменту вона поводилася так, ніби весь світ їй щось винен. Одного разу вона обурювалася, що кур’єр відмовився занести посилку до квартири.
— Я ж вагітна! — негод— Я ж вагітна! — кричала вона по телефону до матері, а Соломія Михайлівна мовчала, стискаючи в руках свій подарунковий серветник з вишитим лелеками.
