У Софії Іванівни був ювілей. П’ятдесят п’ять років. Святкування вирішили влаштувати на широку ногу, у затишному ресторані на березі Дніпра. Гостей зібралося чимало: родичі, друзі, колеги. Усі галасливо веселилися, піднімали тости за іменинницю, сипали їй квітами та компліментами. Чоловік Софії Іванівни, Олег, подарував їй розкішний подарунок — витончене золоте каблучка з сапфіром, від якого жінка аж зітхнула з захвату. Ведучий вечора, сяючи усмішкою, оголосив:
— А тепер нашу ювілярку бажає привітати її невістка!
До мікрофона, гордо випроставшись, підійшла Мар’яна.
— Дорогая Софіє Іванівно, — почала вона з урочистою інтонацією, — від нашої родини я приготувала для вас особливий сюрприз!
Гості зашепотіли, передчуваючи щось незвичайне. Софія Іванівна, сяючи від щастя, підвелася з місця, очікуючи чогось зворушливого чи душевного. Але вона й уявити не могла, який «сюрприз» задумала її невістка.
Мар’яна ніколи не подобалася ні батькам свого чоловіка Андрія, ні його старшій сестрі Наталі. Здавалося, це банальна історія про складні стосунки з родичами чоловіка, але в цьому випадку основним джерелом проблем була сама Мар’яна.
Андрій з дитинства був м’яким і податливим. У шкільні роки він завжди йшов за натовпом. Якщо хлопці кликали грати у футбол, він погоджувася, навіть якщо хотів би залишитися вдома з книгою. Якщо хтось підбурював сказати грубість однокласниці Олені, він, хоч і ніяково, піддавався, незважаючи на те, що Олена йому таємно подобалась.
Так було у всьому. Андрій рідко приймав рішення самостійно, ніби боявся власної тіні. Його сестра Наталя відкрито називала брата слабаком. Мати, Софія Іванівна, хоч і лаяла доньку за різкі слова, у глибині душі погоджувалася з нею. Чому ж у одних батьків вийшли такі різні діти? Андрія виховували не гірше, ніж сестру: його не балували, не бігли за кожним ображеним, вчили, що чоловік має вміти постояти за себе.
Батько прищеплював синові любов до спорту, мати — до літератури й мистецтва. Але, мабуть, характер усе ж було закладено природою, і жодне виховання не могло його зламати. Софія Іванівна не хотіла тиснути на сина, ламати його натуру. І всі в родині змирилися з тим, яким він виріс.
Коли Андрій привів у дім Мар’яну, ніхто не здивАле тепер, коли Мар’яна стояла перед усіма зі своїм «сюрпризом», по повітрі розійшлася напруга, немов перед грізою.
Завмерши, Софія Іванівна підняла на невістку очі, не знаючи, чи готова до того, що зараз почує.
— Вибачте, але ми вирішили переїхати до вас, — різко оголосила Мар’яна, дивлячись на свекруху без тіні сорому.
У залі запанувала мертва тиша.
