— Ти зовсім обабилась. Поправилася. Я не хочу шукати іншу, і в мене нікого немає на стороні, клянусь.
— Але й так далі не може бути. Я хочу захоплюватись своєю коханою жінкою. А тобою я, на жаль, не можу захоплюватись.
Зі мною тобі нудно, — заявив чоловік.
Соломія часто заморгала, намагаючись стримати сльози. Ось так чоловік віддячив їй за майже п’ятнадцять років спільного життя!
— І що ти пропонуєш? — спитала вона. — Розлучитися?
— Думаю, це буде найкращим рішенням…
— А діти?
— Я їм допомагатиму. Забиратиму на вихідні.
— Ось так просто! — зло вигукнула Соломія і стерла сльози. — Тобі набридла дружина, і ти готовий кинути дітей! Стати недільним татом! Немає в тебе ні сорому, ні совісті…
* * *
Соломія і Богдан познайомилися на весіллі. Двоюрідна сестра Соломії виходила заміж, а серед запрошених зі сторони нареченого був Богдан. Попри різницю у десять років, Соломія відразу зрозуміла — він її доля. Розумний, вихований, він скидався на князя з казок.
— Ех, куди тобі за такого, Соломійко! — казала мати. — Ти в мене простенька. І врода неяскрава. А Богдан хлопець видатний.
Соломія тоді ображалася і демонстративно відверталася, щоб не зустрічатися з матір’ю поглядом. Лише пізніше, коли виросла, зрозуміла, що саме через такі слова в неї з дитинства була зламана самооцінка.
Але в юності вона про це не задумувалася. Від однієї думки про Богдана у неї в животі літали метелики. Вони зустрічалися лише півроку й одружилися. Соломії тоді ледь виповнилося двадцять.
— Ось покине він тебе, не сумнівайся! — твердила мати. — Даремно час витрачаєш. Він дуже високого польоту птах. А ти лише технікум закінчила. Та й то так собі — курси кройки та шиття…
— Дякую, мамо, за теплі слова, — їдко відповідала Соломія. — Але я вже заміжня й сама вирішую.
Перші роки жили, немов у безперервній відпустці — часто їздили на моря, вибиралися за місто чи до театру. Іногда Соломія шила щось просте — спідниці, сукні, не для продажу, а для душі — Богдан добре заробляв. А потім з’явилася Даринка, і Соломія повністю пірнула у материнство. Їй подобалось бути мамою, вона з радістю присвятила себе доньці.
— Везучий ти, Богдане! — казали родичі на сімейних святах. — Яку красуню знайшов! І в хаті порядок, і з дитиною займається. Вам би ще за другим.
— Обов’язково! — мрійливо відповідав Богдан.
Але «за другим» вийшло не так легко.
— Ось яка ти! — зловтішалася мати. — Навіть сина не можеш чоловікові подарувати.
— Дякую за підтримку, мамо!
Кілька років намагалися, але змирилися — доля. Даринка рано почала досягати успіхів у фігурному катанні, і Соломія знайшла в цьому віддушину. Возила її на змагання, шила власними руками костюми.
Все змінилося, коли Соломія дізналася, що вагітна. Радості не було меж.
Але вагітність була важкою, були загрози для здоров’я, останні місяці довелося провести на збереженні. Пологи теж були важкими. Соломія ледь не попрощалася з життям. Але син — довгоочікуваний, здоровий, любий! — Миколка народився сильним.
Соломії ж довелося довго одужувати. Спочатку Богдан турбувався, але потім перестав — на нього впали обов’язки з донькою та сином.
Минуло два роки, поки Соломія одужала. Але стрункої фігури вже не повернула — вага не йшла. У тридцять з гаком вона почувалася, як передпенсіонерка.
Та, як не дивно, Богдан і далі казав, що вона найкрасивіша.
Однак вкладення у доньку давали плоди — Даринка все частіше отримувала золото. Соломія пишалася.
Якось Богдан, оглядаючи дружину, сказав:
— Щось ти себе запустила.
— А тобі не подобається?
— Я хочу бачити перед собою гарну дружину.
— Ти теж вже не той парубок.
Спочатку Соломія злилася, потім жартувала, але коли чоловік став часто казати, що вона недбала, — почала плакати.
* * *
А потім стався той злощасний розмов, де Богдан заявив, що хоче захоплюватися коханою жінкою, а вона більше не відповідає його критеріям.
— Це ж не причина руйнувати сім’ю, — повторила Соломія.
— Але може, в нас є шанс…
Вона вхопилася за цю думку.
“Я знову стану красивою”, — думала вона.
Соломія сіла на жорстку дієту. Раз на тиждень їла лише половинку грейпфрута. Вага пішла, але здоров’я підвело.
— Мамо, ти зовсім не їси! — сказала Даринка.
— Я хочу бути стрункою.
— Ти й так була не товстою!
Соломія зрозуміла, що щось не так. Але коли вага повернулася, Богдан знову розлютився.
— Ти знову повнішаєш! Я хочу бачити красиву дружину!
— Я вже втомилася, — сказала Соломія.
— Без мене ти ніхто!
Того ж вечора вона забрала дітей і пішла до матері.
* * *
Коли Соломія, сидячи в своїй маленькій майстерні, чула, як Даринка дає інтерв’ю на радіо, її переповнювала гордість.
—”І коли Даринка сказала, що її кумир – мама, яка ніколи не здається, Соломія усміхнулася, відчуваючи, що всі її зусилля були недаремні.”
