Чому мама обрала відчума, а не мене: через роки я дізналася гірку правду
У невеликому містечку на Волині, де старі дерев’яні хати приховують теплоту родинних історій, моє життя затьмарила зрада, яку я не могла пробачити. Я, Оксана, росла без батька, а у вісім років втратила і маму — не фізично, а душевно. Вона обрала нового чоловіка, залишивши мене на опіку бабусі та діда. Через роки правда про її рішення розбила мені серце, а тепер вона вимагає повернутися в моє життя, наче нічого й не було.
Моя мама, Наталя, народила мене, коли їй було за тридцять. Вона думала, що кохання і шлюб пройшли повз неї, але доля вирішила інакше. Коли мені виповнилося вісім, у її житті з’явився чоловік, Олег. Я була замала, щоб зрозуміти, що відбувається, але незабаром мама пішла жити до нього, а мене залишила з бабусею та дідом. Вони стали моїми справжніми батьками, даруючи турботу і любов. Мама ж жила у сусідньому селі, але навідувалася рідко — раз на тиждень дзвонила, інколи приїжджала. Її байдужість боліла, але я звикла.
Я безмежно вдячна бабусі та діду. Вони не кинули мене, дали мені дім, тепло і впевненість. Дід працював до пенсії, бабуся шила і в’язала, створюючи для мене чудові речі. Я носила її сукні та светри, відчуваючи себе особливою. Бабуся завжди казала: «Я взяла тебе, щоб ти не жила з вітчимом. У нього злі очі, він недобрий». Я вірила їй, але правда, яку я дізналася через роки, виявилася ще жахливішою.
Коли мені виповнилося двадцять, бабуся розкрила мені очі. Олег поставив мамі ультиматум: або він, або я. Наталя обрала його. Вона думала, що в її віці це останній шанс на особисте щастя, і сподівалася, що Олег з часом прийме мене. Але він не змінився. Мама пожертвувала мною заради чоловіки, який не хотів ділити її ні з ким. Ця правда ніби ніж у серце. Я не могла зрозуміти, як мати могла кинути рідну доньку заради чужої людини.
Минули роки. Мама жила з Олегом, у них не було спільних дітей. Я залишилася з бабусею та дідом, і мені було добре з ними. Їхня любов лікувала мій біль, і я навіть раділа, що все склалося саме так. Але життя знову підкинуло випробування. Бабуся і дід померли, залишивши мені свою двокімнатну хату. Я жила в ній з восьми років, і це був мій дім. Мамі вони нічого не заповіли — мабуть, не пробачили її зради.
Нещодавно мама опинилася у відчаї. Олег помер, але не переписав на неї свій будинок. Його сини від першого шлюбу, з якими він майже не спілкувався, успадкували оселю. Один із них зателефонував Наталі й повідомив, що будинок виставлено на продаж. Мама залишилася без даху над головою. І знаєте, до кого вона звернулася? До мене. Вона заявила, що хоче переїхати до мене, бо в мене «багато місця».
Я була у шоці. Моє життя тільки почало налагоджуватися. Я зустрічаюся з чоловіком, Тарасом, і ми плануємо жити разом. Приймати маму, яка кинула мене в дитинстві, я не хочу. Вона не дала мені нічого, крім болю й почуття відкинутості. Я не відчуваю себе зобов’язаною. Але її друзі почали дзвонити мені, звинувачуючи у безсердечності. «Як ти можеш кинути матір? — кричали вони. — У тебе немає совісті!» Їхні слова тиснули, ніж камінь, але я не могла забути, що вона зробила.
Я розриваюся. Іноді думаю про бабусю — що б вона зробила? Вона була моїм маяком, вчила мене добру, але не терпіла несправедливості. Може, мені варто впустити маму, дати їй шанс? Але кожного разу, згадуючи її вибір, я відчуваю, як у мене закипає гнів. Вона віддала місце в своєму житті чужому чоловікові, а тепер, коли їй нікуди йти, згадала про мене. Це нечесно.
Моя душа болить відЯ взяла глибокий вдих і сказала: “Мамо, я не можу тебе прийняти, але допоможу знайти інший вихід”.
