Мій чоловік живе зі своєю «хворою» матір’ю вже півроку й не збирається повертатися додому. Звинувачує мене в тому, що я не хочу його розуміти.
Він оселився у матері вже шіст місяців тому. Вона постійно симулює, ніби їй погано. Бувало, він залишався у неї на три тижні, але зараз це вже занадто. До того ж, він докоряє мені, ніби я не бажаю його підтримати.
––––––––––
Як я можу допомогти свекрусі, яка навмисно руйнує наш шлюб, прикидаючись слабкою? Вона тримає сина поруч, граючи на його відданості. Я вже жила з цією жінкою під одним дахом. Дякую, більше не помилюся.
Його мати дуже болісно сприйняла наше рішення одружитися з Олексієм. Вона навіть не приховувала, що проти нашого союзу. Не відкрито сварилася, щоб син вважав її доброю матір’ю, але постійно намагалася мене спровокувати.
Я не піддавалася, тим більше що не мала з нею постійного контакту. У мене була власна квартира, де ми з Олексієм оселилися. Його мати й цьому не була рада — адже вона не могла більше контролювати сина, як і його дружину, яка не збиралася їй догоджати.
Але вона знайшла інший спосіб. Вона не перша, хто до цього вдався. Суть у тому, щоб усе виглядало так, ніби вона серйозно хвора й потребує постійної уваги.
––––––––––
Олексій, який ніколи раніше не стикався з такими маніпуляціями, почав проводити біля неї весь час. «Бідна бабуся» мала стільки хвороб, що лікарні могли б змагатися за таку «пацієнтку». Високий тиск, низький тиск, біль у грудях, хрускіт у колінах й навіть непритомності.
Але згодом я зрозуміла — це лише вистава. Спочатку думала, що це реакція на стрес: її улюблений син пішов до іншої жінки.
Коли свекруха вперше «захворіла», а чоловік тиждень жив у неї, я теж зібрала речі й поїхала допомагати. Першого дня вона грала дуже переконливо.
Але вже за два дні помітила: всі симптоми зникали, коли Олексій виходив із дому. Вона одразу ж пожвавлювалася й посміхалася. Але варто йому повернутися — і вона знову «лежала при смерті».
Я поділилася спостереженнями з чоловіком, але він не повірив. Що й не дивно — вона добре грала. Але я не збиралася вірити у ці вигадки. Зібрала свої речі й поїхала додому.
Чоловік повернувся через кілька днів, сказавши, що мати покращала. Його відсутність, здається, була для неї кращою ліків. Але незабаром вона знову «захворіла».
Це мене дратувало: кожен раз, коли вона починала «погано почуватися», чоловік знову переїжджав до неї. Вона одужувала лише тоді, коли я пропонувала викликати лікаря. Здорова людина не може так часто хворіти.
Коли свекруха чула, що можуть прийти медики, одразу видужувала. Але чоловік, переконавшись, що матері нічого не загрожує, повертався до мене.
––––––––––
Так триває вже півроку. Спочатку була вагома причина — операція на ногу. Два роки тому вона впала й пошкодила коліно. Лікарі порадили операцію, щоб уникнути ускладнень.
Після процедури їй прописали ліжковий режим на тиждень. Олексій був поряд — як і належить люблячому синові. Я не заперечувала, адже їй дійсно була потрібна допомога.
Але минув тиждень, потім місяць — а він так і не повернувся. Вона почала удавати, що ще не одужала. Могла ходити, але розповідала синові, як падала, коли він був на роботі.
Півроку він живе з нею, вірячи її історіям. Хоча лікарі кажуть, що операція пройшла вдало й вона може нормально пересуватися. Але ж що вони розуміють?
Я поставила умову: або він повертається додому, або я подаю на розлучення. Тепер чоловік звинувачує мене в байдужості. Мовляв, він не з коханкою, а поруч із матір’ю, яка потребує його допомоги.
Подруги кажуть — чого я чекаю? Все ж очевидно. Напевно, настав час і мені це зрозуміти. Адже я до останнього вірила, що розсудливість мого чоловіка переможе.
**Життєва мудрість:** Інколи навіть найсильніші почуття не можуть змінити того, хто не бажає бачити правди. Кохання потребує взаємності — інакше воно стає кайданами.
