Бабуся завжди виділяла одного онука
А мені, бабусю? тихо питала вона.
А ти, Соломіє, і так метка. Ось щічки які відїла.
Горіхи це для розуму, Назару треба вчитись, він чоловік, опора.
А ти йди, он, полиці повитирай. Дівчина повинна до праці звикати.
Соломіє, ти серйозно? Вона ж відходить. Лікарі сказали пару днів, не більше. Може, й годин
Назар стоїть у дверях кухні, мнучи в руках ключі від машини. Вигляд у нього втомлений.
Я серйозна, Назаре. Чаєм пригостишся? Соломія навіть не обертається, методично ріже яблуко для доньки. Сідай, щойно заварю.
Який чай, Соломіє? Брат заходить у кімнату. Вона там лежить, трубки ці кругом, кашляє…
Вона кликала тебе зранку. “Соломійко, де Соломійко?” У мене аж серце защеміло. Невже ти не прийдеш?
Це ж наша бабуся! Останній шанс, розумієш?
Соломія викладає скибочки на тарілочку і тільки тоді дивиться на брата.
Для тебе бабуся. Для неї ти Назарчику, ясний соколе, єдиний спадкоємець і надія роду.
А я для неї, здається, ніколи не існувала.
Ти правда думаєш, що мені так вже потрібно це прощання?
Про що нам розмовляти, Назаре? Що я маю їй простити? Чи вона мені?
Забудь ті дитячі образи! Назар кидає ключі на стіл. Так, вона любила мене більше. Ну і що?
Вона старенька… Але вона помирає! Не можна такою злою бути
Я не зла, Назаре. Просто нічого до неї не відчуваю. Іди сам. Посидь біля неї, потримай за руку їй твоє тепло важливіше за моє.
Ти для неї сонце золоте. Ось і світи їй до кінця!
Назар дивиться на сестру, зітхає, тихо виходить і зачиняє за собою двері.
Соломія бере тарілочку з яблуками і йде в дитячу.
***
У їхній родині завжди все було чітко розділено. Ні, батьки кохали їх однаково Соломію і Назара.
У домі завжди лунали жарти, пахло борщем і свіжою випічкою, було весело.
А от Галина Олександрівна, бабуся, мала інший характер.
Назарчику, йди до мене, соколе, шелестіло від бабусі, коли вони навідувалися до неї на вихідні. Ось, дивись, чим тебе пригощу.
Грецькі горіхи, сама чистила! І цукерки «Київ вечірній», щойно купила!
Семирічна Соломія стояла поруч і дивилась, як бабуся виймає з буфета омріяний пакуночок.
А мені, бабусю? тихо питала вона.
Галина Олександрівна ковзала на внучку колючим поглядом.
А ти, Соломіє, і так здорова. Ось і щічки відїла.
Горіхи для розуму, Назару треба вчитись, він майбутня опора.
А ти йди, полиці витри. Дівчина повинна до праці звикати.
Розгублений Назар ховав пакуночок у кишеню і нишком тікав до коридору, а Соломія йшла витирати пил.
В образі вона цього не відчувала. Дивно, але маленька Соломія сприймала це, як дощ за вікном.
Дощ іде, а бабуся любить Назара. Так буває
У коридорі її завше чекав брат.
На, подавав їй половину цукерок і пригорщу горіхів. Тільки не їж при ній, знову бурчати почне.
Тобі ж потрібніше, усміхалась Соломія. Для розуму ж!
Та ну його, той розум, хмурився Назар. Вона ж трохи не в собі. Давай, їж швидко.
Вони сиділи на сходах на горище і дружно хрустіли “забороненими” смаколиками. Назар ділився завжди.
Навіть коли бабуся нишком давала Назару гривні «на морозиво», він одразу біг до Соломії:
Чуєш, там на два «пломбіра» і ще на жуйку із наліпкою вистачить. Ходімо!
Брат завжди був її підтримкою його любов стільки разів покривала бабусину холодність, що Соломія й не помічала нестачі.
Минав час. Галина Олександрівна старіла. Коли Назарові виповнилось вісімнадцять, вона урочисто повідомила, що оформляє на нього свою двокімнатну квартиру в центрі Львова.
Опора сімї має мати власний кут, проголосила вона на сімейній раді. Щоб привів справжню господиню в дім, а не тинявся.
Мама лише зітхнула. Вона знала характер своєї матері, сперечатися не стала. Але ввечері зайшла в кімнату до Соломії.
Доню, ти не думай… Ми з батьком усе бачимо. Ті гроші, що відкладали на нову машину і ремонт, віддамо тобі.
Це буде твій перший внесок на житло. Щоб по-чесному.
Мам, не треба. Назару квартира потрібніше він із Наталкою вже хоче одружуватись. А я й поки в гуртожитку.
Ні, Соломіє. Так не можна. У бабусі вже свої принципи, а ми твої батьки. Ми не можемо одного виділити, а іншу залишити. Тож бери й не сперечайся.
Соломія не взяла.
Назар пішов у бабусину квартиру після весілля й у батьківській трійці стало просторіше.
Соломія зайняла братову кімнату, розставила книжки, мольберт, і вперше відчула, як гарно, коли на тебе не ділять любов.
Від спадку стосунки з братом не зіпсувалися ні на крихту. Навпаки, Назар відчував якусь винуватість.
Соломіє, приїзди до нас, кликав він. Наталка пирогів спекла. А бабуся сама знаєш. Знову дзвонила, питала, чи я не витратив її гроші на твої забаганки.
А ти що сказав?
Що все спустив у “лотерею” й на дорогі цукерки, Назар сміявся. Вона аж три хвилини з трубкою буркотіла, потім видає: “Це тебе Соломія розбестила!”
А хто ж іще, Соломія посміхається.
***
Коли Соломія вийшла заміж за Олега і народила дитину, питання житла стало руба. Мама знову проявила дивовижну дипломатію.
Діти, сказала вона. У нас велика трійка. У Назара своя двійка. Соломіє, ви з Олегом на орендованій.
Давайте так: обміняємо нашу на однокімнатну і двокімнатну. В однокімнатну ми з батьком, а Соломія з Олегом у двійку.
Мам, втручається Назар. Я свою частку від квартири віддаю. У мене від бабусі житло, мені вистачить.
Хай Соломія працює, росте. Вона ж із донькою, їм потрібно.
Ти що, Назаре? Олег аж не вірить. Це ж купа грошей. Ти точно впевнений?
Впевнений. Ми з Соломією всім ділилися. Вона через бабусю недоотримала уваги. Не сперечайтесь, це слово чоловіка.
Вперше Соломія розплакалася. Не через метри чи гривні, а від того, що брат найкращий у світі.
У результаті квартиру обміняли, всі лишились задоволені.
Мама часто навідувалась до онучки, Назар із родиною бував кожні вихідні.
Галина Олександрівна жила одна. Назар привозив харчі, ремонтував крани, слухав вічні скарги на здоровя й невдячну Соломію.
Вона хоч раз подзвонила? питала бабуся, насупивши губи. Хоч раз спитала, як мені тиск?
Ба, ти ж сама її не хотіла знати, мяко відповідав Назар. За двадцять років не сказала їй доброго слова. Чому їй дзвонити?
Я її виховати хотіла! гордо заявляла стара. Жінка має знати своє місце! А вона… Вон, квартиру відтяпала, матір з дому вигнала.
Назар тільки зітхав. Пояснювати було марно.
***
Соломія сиділа на кухні, розум знову і знову малює спогади.
Ось бабуся відштовхує її руку від банки з варенням. Ось хвалить Назарову картинку, а повз грамоту Соломії від олімпіади проходить мовчки.
На Назаровому весіллі сидить як цариця, а на її навіть не прийшла, сказала, що хвора.
Мамо, а чому ми до бабусі Галі не їдемо? донька визирає з кімнати. Дядько Назар казав, що вона дуже хвора.
Бо бабуся Галя хоче бачити тільки дядька Назара, сонечко, Соломія гладить доньку по голівці. Так їй спокійніше.
Вона зла? донька прищурилась.
Ні, замислилась Соломія. Просто не всіх вміла любити одразу. У її серці було місце для одного. Так буває.
Увечері знову дзвонив брат.
Все, Соломіє. Годину тому.
Співчуваю, Назаре. Тобі тяжко, знаю.
Вона до останнього тебе чекала, збрехав брат. Соломія знала: з доброти, з надії на примирення. Казала: Хай у Соломії все вийде.
Дякую, Назаре Приїжджай завтра до нас. Посидимо, спечу пиріг.
Приїду. Соломіє, ти не шкодуєш? Що не прийшла попрощатися?
Соломія не брехала.
Ні, не шкодую. Навіщо лицемірити? Я її, і вона мене не хотіла бачити
Брат помовчав.
Мабуть, ти права, зітхнув. Найрозумніша в нас завжди була. Давай, до завтра.
Похорон пройшов тихо. Соломія була там для мами і брата. Стояла здалеку, в чорному пальті, дивилась на низьке сіро-голубе небо, що завжди так опускається над кладовищами. Коли опускали труну, вона не плакала.
Брат підійшов, обняв за плечі.
Як ти?
Все гаразд, Назаре. Справжньо.
Знаєш, він вагався. Я її речі перебрав Знайшов шкатулку. Там старі фото.
Твої теж є. Багато. Всі акуратно вирізала з родинних знімків і зберігала окремо.
Соломія здивовано підняла брови.
Навіщо?
Не знаю. Може, щось і відчувала тільки не вміла показати? Боялася, що тобі віддасть мені буде менше? Дивні старі люди.
Може, Соломія знизала плечима. Але зараз це вже неважливо.
Вони йшли до виходу з кладовища під одним парасолем: високий, кремезний Назар і тендітна Соломія.
Чуєш, сказав Назар, коли дійшли до машин. Я ту квартиру, що у центрі, продаватиму.
Собі на нову візьму трійку, дітям куплю по “однушці”, а решту Давай фонд якийсь підтримаємо? Або дитячій лікарні перекажемо. Щоб ті бабусині гроші принесли радість просто так.
Соломія дивиться на брата й уперше за ці дні по-справжньому тепло всміхається.
Знаєш, Назаре… Це була б чудова помста бабусі Галині Олександрівні. Найдобріша помста у світі.
Домовились?
Домовились.
Вони розїздяться різними вулицями. Соломія їде Києвом, слухає музику й відчуває, як усередині нарешті запановує цілковитий спокій.
Мабуть, брат правий. Добре, що частина грошей піде на лікування якоїсь дитини. Так справедливо.
