— І знову якого лева тобі доведеться рятувати? — запитав Ігор, запалюючи другу локшину «Роллтон».
— Картопляне пюре з котлетами! — підсвітився Андрій.
— Ну й знову? — скривився друг.
— Та знову!
— Тиждень тому вже були ці кляті котлети! Доки можна?
— Ось таке саме запитання я ставлю дружині, але вона й слухати не хоче! Давай, хапай!
***
Їхній новий колега, Богдан, здивовано спостерігав за цим діалогом, не розуміючи, чому Андрію так не подобалася домашня їжа. Ігор вирішив пояснити.
— Справа в тому, що наш друг нудиться від здорового харчування, а дружина щодня пакую йому обіди, щоб він не жив на фастфуді. Я його рятую. Їжа ж не пропадатиме! Він їсть мою локшину, а я доїдаю його домашні страви.
— Невже вона так погано готує? — запитав Богдан, дістаючи свій бутерброд із мікрохвильовки.
— Та ні, нормально. Просто іноді хочеться чогось іншого, а не вічних котлет, супу з галушками чи того ж пюре! — Ігор усміхнувся, відкриваючи контейнер. — Ось і доводиться допомагати по-братськи.
— А може, простіше попросити дружину не готувати? Вона ж тільки рада буде! — запропонував Богдан.
— Андрій пробував, але вона й слухати не хоче!
— А ти й не сумуєш!
— Чого добру пропадати?
— Якби в мене була дружина, яка б мені обіди збирала, я б її їжу ні за що не віддав! — зітхнув Богдан, відкушуючи шматок хліба.
— То в чому проблема? Одружуйся! Хто заважає?
— Та поки не зустрів своєї другої половинки…
— Ну, ще знайдеш! — похлопав його по плечу Ігор. — Ти ж недавно в нашому місті? У нас гарних дівчат повно!
Після обіду всі повернулися до роботи. Працювали вони на одній меблевій фабриці, хоч і на різних посадах: Андрій — начальник відділу збуту, Ігор — у складанні, а Богдан нещодавно влаштувався на склад.
І як у воду глянув Богдан. Того ж вечора в супермаркеті він звернув увагу на гарну дівчину років тридцяти.
Вона стояла біля полиці і намагалася дістати пачку макаронів. Невисока, але дуже мила.
— Допомогти? — ввічливо запропонував Богдан.
— Буду дуже вдячна! — посміхнулася вона.
Його наче хвилею накрило. Все навколо зникло. Він ледь не забув, що треба зробити, але, передавши їй пачку, дівчина пішла далі.
Опам’ятавшись, Богдан пішов слідом.
— Що збираєтеся готувати? — ніби випадково запитав.
— Вирішила чоловікові лазанью зробити! А то йому мої котлети вже набридли! — сміючись, відповівВін усміхнувся, раптом згадавши розмову з колегами, і подумав, що доля іноді грає з нами неймовірні жарти.
