**Щоднівник Олени Іванівни**
«Мені здається, що я не подобаюся його мамі. Чому? Я ж нічого поганого їй не зробила», — запитала Марійка.
«Ігорку, куди ти поспішаєш? Посидь, поїж спокійно», — суворо сказала Ганна Сергіївна.
«Мамо, я запізнююсь». Ігор відкусив половину бутерброду, запив кавою та вибіг із кухні.
«Шлунок наживеш…», — буркотіла Ганна Сергіївна, із важкістю переставляючи короткі ніжки за сином. — «До своєї Марійки спішиш? Та що ти в ній знайшов? Оксана ж гарна, вишукана дівчина, і до тебе закохана. Вона тобі більше підходить. Ви така гарна пара».
Ігор мовчки зав’язував шнурки на кросівках, допожовуючи бутерброд.
«Як дитина», — махнула головою мати. — «П’ять хвилин твоя Марійка почекала б — не вмерла б».
«Мамо, годі». Ігор випрямився, поправив футболку. — «Це моє життя. Я сам вирішу, хто мені підходить».
«Ти вирішиш. Потім спізнишся, а Оксана вже не чекатиме…» Останні слова Ганна Сергіївна говорила вже в зачинені двері.
Вона невдоволено підвела губи й поволіклась на кухню. Доковтнула залишений сином шматок бутерброда, дивлячись у стіну. Потім зливала газову плиту з таким завзяттям, ніби від того залежало її життя. Так вона завжди робила, коли злилась або хвилювалась.
Коли подзвонили у двері, подумала — може, Ігор щось забув. Але замість сина на порозі побачила Марійку. Тоненька дівчина посміхалась, дивлячись на неї великими сірими очима, немов дитина, що чекає на диво.
«Ганно Сергіївно, добрий день. А Ігор…»
«П’ять хвилин тому вийшов. Розминулись?» — натягнуто посміхнулась мати, і незрозуміло було — чи рада вона гості, чи задоволена, що розстроїла її своїми словами.
«Шкода. Знаєте, ми від’їжджаємо до бабусі в село. Її до лікарні поклали».
«Скажу. А чому б і ні? Та й подзвони йому сама».
«Я намагалась. Телефон вимкнений».
Ганна Сергіївна завжди наполягала, щоб вдома він вимикав звук. Казала — від постійних дзвінків починається мігрень.
Коли через двадцять хвилин похмурий Ігор повернувся, вона з ентузіазмом запитала:
«Що так скоро, сину?»
«Вона не прийшла. Дома її теж нема… Мамо, Марійка не приходила?»
«А мала?» — зіграла невинність Ганна Сергіївна. — «Бог знає, що могло статись. Нікуди твоя Марійка не подінеться».
Пізніше Ігор пішов на тренування, а Ганна Сергіївна — до магазину, блискучо витерши плиту. Там вона й зіткнулася з Оксаною.
Вона вважала: для жінки краса — це важливо. А Оксана дійсно була чарівна, не то що худорлява Марійка. А ще її батько працював у міськраді — ось це справді вартість. Так нарешті Ігор отримає і стабільність, і квартиру…
«Вітаю, Оксанко, — замовкою голосом почала Ганна Сергіївна. — Щось давно тебе не бачила».
«Здрастуйте. Так, Ігор зараз іншим зав«Але ж у нього тепер є Марійка», — відповіла Оксана, але в очах її блиснула іскра, і Ганна Сергіївна зрозуміла — вона не здається так легко.
