«Чого ти лізеш у мій ноутбук?» зашипіла Олена, стискаючи кулаки. Вона ніколи не бачила Олексу таким.
Тільки-но переступила поріг, вдихнула важкий дух горілки. З кімнати лунав храп. Батько знову напився. Дівчина пройшла прямо на кухню.
Мати стояла біля раковини, чистила картоплю. Олена відразу побачила її розбиту губу й синці під оком.
«Мамо, підемо звідси. Скільки можна терпіти? Він тебе вбє одного дня», вимовила вона, голос її тремтів.
«Куди ми підемо? В нас немає грошей. Не бійся, він мене не вбє. Він боягуз. Бє тільки мене».
Ранок почався з дивного дзюрчання. Олена підвелася й побачила батька біля плити він пив воду з чайника, закинувши голову. Горлянка рухалася вгору-вниз, вода з булькотами котилася вниз. *«Нехай захлинеться. Будь ласка, Боже, нехай захлинеться»*, подумала вона.
Але він не захлинувся. Поставив чайник, задоволено відіргнув, глянув на неї червоними очима й пішов у ванну.
Олена скривилася. Вона знала мати знову наливатиме воду в цей чайник, не помивши його. Вона схопила його й терла щіткою, доки пальці не заніміли. *«Більше ніколи не питиму з нього»*.
Зимові канікули. Три дні у Львові з класом. Повернувшись, вона побачила маму в лікарні.
«Він тебе вдарив?» різко запитала Олена, бачачи повязку на голові.
«Ні, доню. Посковзнулася на льоду».
Але Олена знала це брехня.
Через постійні удари по голові в матері піднявся тиск. Через півроку інсульт. На поминках батько ридав, то згадуючи «найкращу Марійку», то проклинаючи її.
Говорив, що Олена така сама. Погрожував: якщо вона піде, вбє. Вона чекала лише закінчення школи. Не була на випускному. Забрала атестат таємно й тікала, поки батько був на роботі.
Гроші, що він давав на їжу, вона ховала. Іноді брала з кишені, коли він спав. Небагато, але достатньо. Давно вирішила втече, працюватиме, а навчання продовжить заочно.
Не боялася, що він шукатиме. Весь квартал знав його звички ніхто не допоможе. Виїхала до Києва, зняла дешеву кімнату на околиці й влаштувалася в кавярню. Допомогли з медичною книжкою, годували безкоштовно.
Подала документи до технікуму на бухгалтера. Коли дізналися, що вона вчиться, поставили за касу.
Хлопці залицялися. «Спочатку всі ласкаві, а потім починають пити або зраджувати. Не вірь їхнім словам, доню. Я теж колись була гарненькою. Твій батько не пив, коли ми зустрілися. А потім Що сталося?» часто казала мати.
Олена памятала її слова й не відповідала на залицяння. Бачила, до чого це призводить.
Мати в день зарплати купувала крупи, цукор, консерви щоб вистачило. Батько пропивав гроші, але в домі завжди була їжа. Тепер Олена робила так само.
Ішла додому з важкою торбою. Назустріч хлопець, вткнувшись у телефон
