**”Чого ти лізеш у мій ноутбук?” загадка перед незнайомим поглядом.**
“Що ти, чорт забирай, шукаєш у моєму ноутбуку?” гаркнув Олег, нависаючи над Соломією. Вона ніколи не бачила його таким…
Соломія повернулася зі школи й одразу відчула в коридорі важкий запах горілки. Із кімнати лунало хропіння. Батько знову напився. Дівчина пройшла прямо на кухню.
Мати стояла біля раковини й чистила картоплю. Почувши кроки, обернулася. Соломія гострим поглядом відразу помітила червону, набряклу щоку.
“Мамо, підемо геть від нього. Скільки можна терпіти? Він одного разу тебе вбє”, промовила Соломія з гнівом.
“Куди нам іти? Хто нас потребує? На оренду грошей нема. Не бійся, не вбє. Він боягуз. Тільки на мені виживає злість.”
Вранці Соломія прокинулася від дивних звуків. Підвелася й заглянула на кухню. Батько стояв біля плити, запрокинувши голову, і пив прямо з носика чайника. Дівчина, заворожена, спостерігала, як його кадик піднімається й опускається. Вона чула, як вода котиться йому в горло із звуком, наче бовтанка.
“Нехай захлинеться! Будь ласка, Господи, нехай захлинеться!” подумала вона з ненавистю.
Але батько не захлинувся. Поставив чайник на плиту, задоволено зітхнув, глянув на неї запалими червоними очима й пішов у ванну.
Соломія скривилася, згадавши, що мати знову наливатиме воду в той чайник, не помивши його від слини й запаху батька. Вона взяла чайник і довго терла його щіткою, даючи собі обіцянку ніколи не пити з нього, не обмивши спершу.
У зимові канікули Соломія поїхала з класом у Львів на три дні. Коли повернулася, мати була в лікарні.
“Він тебе бив?” різко запитала вона, побачивши забинтовану голову.
“Ні, доню. Посковзнулася на льоду.”
Але Соломія знала це брехня.
Через постійні удари по голові у матері піднявся тиск. За півроку вона перенесла інсульт і померла. Батько плакав на панахиді, то жалкуючи “улюблену Марічку”, то лаючи її за те саме.
Казав, що Соломія така сама, як мати, і погрожував: якщо вона теж спробує втекти, він її вбє. Дівчина з нетерпінням чекала, коли закінчить школу. На випускний не пішла. Наступного дня таємно забрала атестат із канцелярії. Поки батько був на роботі, зібрала речі й втекла з дому.
Батько давав їй гроші на їжу, а Соломія відкладала частину. Іноді навіть брала з його кишені, коли він спав. Було небагато, але вистачало на деякий час. Вона давно вирішила: піде, знайде роботу, а навчання продовжить заочно.
Не боялася, що батько шукатиме. Усю округу знали його звички ніхто не допоможе йому знайти її. Вона виїхала до великого міста, зняла дешеву кімнату на околиці й влаштувалася в “МакСмак”. Їй допомогли: оформили медичну книжку, годували безкоштовно…
Подала документи до профтехучилища на бухгалтера. Коли дізналися, що вона вчиться на обліківця, поставили за касу.
Хлопці намагалися залицятися. “Спочатку всі вони ніжні й добрі, а потім або питимуть, або зраджуватимуть. Не знаю, що гірше. Не вірь їх солодким словам, доню. Будь обережна. Я теж колись була гарна. Твій батько не пив, коли ми познайомилися. Ми кохалися. Куди все поділося? Що його змінило?” часто казала мати.
Соломія памятала її слова й не відповідала на залицяння. Вона бачила, як склалося життя її батьків.
Мати в день зарплати йшла до магазину й купувала про запас: борошно, цукор, крупи, консерви щоб вистачило надовго. Батько пропивав гроші, але в хаті завжди була їжа, хоч і проста. Тепер Соломія робила так само.
Ішла додому з важкою торбою, яка тягнула її руки до землі. Назустріч йшов хлопець, втопивши очі в телефон. Вона сподівалася, що він помітить її й обійде, але він увірвався прямо в неї.
“Вибач”, сказав він, відриваючи погляд від екрана.
Соломія хотіла відповісти злісно, але побачила його щирий, цікавий погляд і зніяковіла.
“Нічого, я теж не дивилася”, відповіла й усміхнулася.
Хлопець запропонував допомогти. Вона вагалася, але все ж віддала торбу. Не міг бути поганим той, хто посміхався так відверто. Вони познайомилися. Олег допоміг донести покупки, але Соломія не дозволила провести її аж до дверей.
Наступного дня він зайшов у “МакСмак”. Казав, що випадково, але вона знала це брехня. Почали зустрічатися.
Олег чесно зізнався, що розлучений, що має донечку, яку обожнює. Колишній віддав квартиру дружині, а сам жив у друга. Казав, що одружився з дурниці.
“Ми просто не підходили одне одному. Нас нічого не повязувало. Іноді ми мовчали днями.”
Він багато розповідав про доньку, і Соломія думала: можна довіритись тому, хто любить дітей. За місяць Олег запропонував жити разом.
“Давай з
