Мій син має девять років. Він дуже веселий і спокійний хлопчик. Нещодавно моя сестра святкувала весілля у Львові. У запрошеннях вона зазначила, що церемонія буде без дітей. Я не погоджувалась з такою ідеєю, але намагалася бути поступливою домовилась із подругою, щоб вона доглянула мого сина під час весілля.
Однак напередодні весілля, пізно ввечері, подруга подзвонила й повідомила, що захворіла. Вона просила вибачення, але ж це не її вина. Я її заспокоїла й сиділа на кухні, розмірковуючи. Син уже спав, а весілля було зранку. Що робити? Я вирішила взяти сина з собою на святкову прийомку. Хіба сестра відштовхнула б рідного племінника?
Мій зять заможний, тому весілля мало бути розкішним. Сестра сильно нервувала перед дійством тому я і не попередила її, що син буде зі мною. Коли сестра побачила сина, її обличчя миттєво змінилось. Вона буквально розлютилась і почала кричати:
Чому ти привела сина на весілля? Ми не запрошували дітей! Ти все зіпсувала!
Мені стало так ніяково. А мій хлопчик стояв і не розумів, що відбувається. І навіщо піднімати таку бурю? Але, як зясувалось, це було лише початок.
Та нехай буде з власною дитиною. Її справа куди його вести, сказав мій зять.
Я була вражена. Сестра навіть не хотіла слухати пояснення про те, чому так склалося. Я намагалася щось сказати, але все дарма.
Я розсердилась, забрала сина та пішла додому. Мама й тато залишилися на весіллі, хоча й не мали святкового настрою. Ніхто не відчував радості.
Сестра образилась на мене і очікує, що я вибачусь перед нею. Я не вважаю себе винною. Така поведінка не додає сестрі гарного образу. До того ж вона скоро стане мамою. Чи повинна я просити в сестри пробачення? Як би ви вчинили на моєму місці?
