Мій син має девять років. Він дуже веселий і спокійний хлопчик. Нещодавно моя сестра Оксана влаштувала весілля. У запрошеннях вона чітко написала, що церемонія буде без дітей. Я не згодна з цим рішенням, але намагалася повестися достойно домовилася з подругою, щоб вона доглянула за сином під час весілля.
Але вечір перед весіллям змінив всі плани. Подруга Марина подзвонила й розповіла, що захворіла. Вона вибачалася, але хіба це її провина? Я заспокоїла її, а сама залишилась на кухні, замислена. Син вже спав, а весілля мало початись зранку. Що робити? Я вирішила взяти сина з собою на свято. Хіба могла Оксана вигнати власного племінника?
Мій зять Дмитро мав добрий статок, тому весілля обіцяло бути розкішним. Сестра хвилювалася цілу ніч тому я не наважилась попередити її, що йду з сином. Коли вона мене побачила з хлопчиком, обличчя її змінилось миттєво. Вона буквально вибухнула гнівом і почала кричати:
Чому ти привела сина? Ми ж чітко просили без дітей! Ти все зіпсувала!
Мені стало страшенно соромно. Син стояв, не розуміючи, що відбувається. Навіщо стільки шуму? Але, як виявилось, це був лише початок.
Хай бере свого сина куди хоче. Це її справа, сказав Дмитро, з верхньою ноткою байдужості.
Я була здивована. Оксана навіть не хотіла слухати мої пояснення. Я намагалася щось сказати, але марно.
Я розізлилася, забрала сина та пішла додому. Мої батьки залишились на весіллі, хоча й не мали настрою святкувати. Справжнього святкового духу не було.
Сестра образилась на мене й чекала вибачень. Я не думаю, що винна. Така поведінка не прикрашає Оксану. До того ж, вона сама скоро стане мамою. Чи повинна я просити пробачення в сестри? Як би ви вчинили на моєму місці?
