— І з чого мені тебе сьогодні рятувати? — запитав Ігор, розчиняючи другу “Ролтон”.
— Пюрешка та котлети! — підсміхнувся Данило.
— Ну що, знову? — прикинувся здивованим друг.
— Знову!
— Минулого тижня вже були ці кляті котлети! Скільки можна?
— Отак і я дружину питаю, але вона й слухати не хоче! Та добре, давай, накидай!
* * *
Їхній новий колега, Андрій, дивився на них із подивом, не розуміючи, чому Данилові не до вподоби домашня їжа. Ігор вирішив пояснити.
— Справа в тому, що Данило нудиться від правильної їжі, а його жінка щодня пакує йому обіди, щоб він не їв всяку дурню. Я його рятую. Ну, не викидати ж добро? Він їсть мою локшину, а я доїдаю його домашню їжу.
— Та невже вона так погано готує? — спитав Андрій, дістаючи свій бутерброд із мікрохвильовки.
— Та ні, нормально. Просто не завжди хочеться цих котлет, супу з фрикадельками чи картоплі по-селянськи! — посміхнувся Ігор, відкриваючи контейнер друга. — Ось і доводиться підтримувати його по-братерськи.
— Чому б просто не сказати дружині, щоб не морочилася? Вона ж тільки рада буде! — зауважив Андрій.
— Так Данило пробував, але вона й слухати не хоче!
— А тобі ж і корисно!
— Ну а чому добру пропадати?
— Якби в мене була жінка, яка б мені обіди збирала, я б її їжу ні за що не віддав! — зітхнув Андрій, відкушуючи бутерброд.
— То в чому проблема? Одружуйся! Хто тобі заважає?
— Та ще не зустрів своєї половинки.
— Нічого, знайдеш! — похлопав його по плечу Ігор. — Ти ж недавно в нашому місті? У нас гарних дівчат повно!
* * *
Ніби в воду глянув. Того ж вечора Андрій зустрів у супермаркеті жінку років тридцяти — невисоку, але дуже гарну. Вона намагалася дістати з верхньої полиці коробку макаронів.
— Допомогти? — запропонував він.
— Буду дуже вдячна! — посміхнулася вона.
Його ніби током пройняло. Все, що було до цієї миті, раптом зникло. Він хотів залишитися в цьому моменті назавжди, але вона, схопивши макарони, пішла далі.
Оговтавшись, Андрій пішов за нею.
— Що готуватимете? — ніби випадково запитав.
— Вирішила чоловікові запіканку зробити! А то вже йому мої котлети остогидли! — засміялася вона.
— Мене, до речі, Андрій звуть. А вас?
— Катерина. І можна на “ти”.
Андрій раптом згадав розмову з колегами.
— А чи не дарма ти стараєшся, якщо йому твої обіди друзі доїдають? — пожартував він.
— А це звідки знаєш?
— Так, чув сьогодні схожу історію. Тепер і не знаю — добре це чи ні.
— Яка історія? — зацікавилася вона.
— Ну, знайомий один свої обіди віддає другові, а сам локшину їсть. Ось і думай тепер!
— Дивний він. Якби моя таке дізналася, то б чоловікові такого нагостріла!
— Ну якщо дружина Данила дізнається, йому теж буде несолодко! — підтримав Андрій.
— Данила? — здивувалася вона. — А де ти працюєш?
— Недавно приїхав. Працюю на меблевій фабриці на Подолі.
Катерина зупинилася й пильно на нього подивилася.
— Ото негідник! То це Ігор його обіди їсть, а мій всякою дурнею харчується?! — обурилася вона.
Андрій одразу зрозумів, куди вліз.
— Упс! — провинився він.
Катерина кинула візок і попрямувала до виходу, бурмочучи:
— Буде тобі запіканка! І котлети, і супи, і блінчики!
* * *
Андрій наздогнав її біля машини.
— Не можу дозволити тобі їхати в такому стані. Пішли, кави вип’ємо, заспокоїшся — тоді й поїдеш.
Вона заперечила, але він наполіг.
У кафе Катерина поступово заспокоїлася.
— Я ж дістала цього Ігора! Виявляється, скільки часу йому старалася!
— Мені шкода, що розповів. Будь ласка, не видавай мене. Данило ж у керівництві — звільнить!
— Не звільнить. Я йому нічого не скажу. Але провчу!
— Дякую. Нелегко зараз роботу знайти.
— Знаю. А я бігаю по магазинах, стою біля плити, а він…
— Сьогодні котлети так пахли, що я б такі нікому не віддав!
— Мені подобається готувати. Але не для чужого чоловіка!
— Мені б хоч чоловікові трохи вміти. Я тільки яєчню з ковбасою можу.
— Брешеш! Будь-хто може навчитися. Хочеш, покажу?
Андрій подумав про те, як вона буде в його кухні, і не зміг відмовитися.
— Почнемо з запіканки?
— Легко! Якщо в тебе є де готувати.
— Тільки каструля й сковорідка.
— Духовка є?
— Є.
— Ідеально! — посміхнулася вона.
* * *
Данило повернувся додому — темно й тихо. Раптом у дверях з’явилася Катерина.
— Де ти була?
— Подруга просила запіканку навчитися готувати.
— Запіканку? — він скривився. Його улюблена страва.
— А чим я вечерятиму?
— Купила— Можеш яєчню з ковбасою, — усміхнулася Катерина, а в голові вже складала план, як довго ще її чоловік витримає без її смачних обідів.
