— Привіт, Соломіє. Скільки вже ми з тобою не бачились? П’ятнадцять років? Чи більше?
— Напевно, більше. Але ти зовсім не змінилась.
— А ти змінилась. Стала ще гарнішою.
Оксана вдивлялася в обличчя колишньої найкращої подруги і не вірила, що вони справді зустрілися. Не просто зустрілися, а натрапили одна на одну у дитячій школі танців, куди привели своїх дітей на безкоштовний пробний урок.
— Дякую, Оксанко, — відповіла Соломія і ледве посміхнулася.
Вона теж хотіла сказати Оксані щось приємне, але слова закінчилися ще тоді, п’ятнадцять років тому, коли подруги востаннє бачилися. Тодішня розмова була важкою, болючою, і Соломія досі згадувала її зі страхом.
— Ти кого привела? — запитала Оксана. — Сина чи дочку?
— У мене донька, — відповіла Соломія, — Мар’янка. Десять років. А в тебе?
— У мене теж донька, їй дев’ять нещодавно виповнилося. Ти від Андрія народила? Ви в підсумку одружилися чи ні?
Соломія з подивом подивилася на Оксану. Невже вона досі думає, що її найкраща подруга могла вкрасти коханого та ще й вийти за нього заміж? Минуло стільки років, а Оксана, здається, справді не змінилася.
— Давай спустимося в кафе. Там можна посидіти, випити кави й поговорити.
Оксана помітно занервувала. Схоже, спільне проведення часу з колишньою подругою, яка раптом перетворилася на суперницю, її не надихало. Проте, подумавши хвилину, вона все ж таки кивнула. Адже минуло стільки років, у кожної вже давно своє життя — навіщо знову будувати стіну між ними?
— Давай.
Спустилися мовчки, продовжуючи коситися одна на одну. Обидві хотіли знати, як склалося життя у колишньої подруги, але поки мовчали, роблячи вигляд, ніби між ними нічого не було.
Говорили про все й ні про що. Виявилося, Оксана повернулася до рідного міста з чоловіком і донькою два роки тому: захворіла мати, і вона зуміла переконати чоловіка переїхати.
— Було нелегко, — сказала вона, — але Олег у мене чудовий! Добрий, чуйний. Я так радий, що зустріла його.
Соломія посміхнулася. Отже, у Оксани все склалося — і чоловік гарний, і донька. Невже вона вже не злиться? Але не минуло й хвилини, як Оксана знову запитала:
— А ти? Вийшла за Андрія, народила від нього доньку? Ти щаслива з ним?
Соломія гірко подивилася на Оксану. Чому життя таке складне? Були колись дві подруги — їхня дружба почалася ще в дитячому садку, зміцніла в школі, а потім так дурно обірвалася. Соломія була впевнена, що Оксана зрозуміла все пізніше, але виявилося, що та весь цей час думала, ніби Соломія будувала своє щастя на її стражданнях.
— Оксанко, ти й справді віриш, що між мною та Андрієм щось було? Ми ж тоді говорили, я намагалася тобі пояснити. Я думала, ти зрозуміла, просто через образу робила вигляд, що не віриш.
Оксана стиснула губи. Соломія добре пам’ятала цю її звичку з дитинства — коли Оксані щось не подобалося або вона не знаходила слів, вона завжди так піджимала губи.
— Я взагалі про вас не думала, — образилася Оксана, але Соломія відразу зрозуміла, що та бреше. — У мене давно своє життя.
— Ти досі згадуєш Андрія, живеш з думкою, що я вийшла за нього, а тепер намагаєшся переконати мене, що не думала про нас?
Оксана криво посміхнулася, потім відвела погляд. Соломія уважно дивилася на профіль колишньої подруги, намагаючись зрозуміти — чи змирилася вона?
— Я справді не думала, — повторила Оксана. — Той наш останній розмова… Я викреслила з життя і тебе, і Андрія. А твої слова про те, що між вами нічого не було, для мене залишилися брехнею.
«Отже, не змирилася», — з сумом подумала Соломія, потім дістала телефон і показала Оксані фото.
— Дивись! Це мій чоловік Віктор. Той самий Вітько Медведчук, над яким ти сміялася, називаючи йВони стояли біля танцювальної зали, дивлячись, як їхні доньки сміються разом, і тоді Оксана тихо прошепотіла: «Може, спробуємо спочатку?» — і простягнула руку, яку Соломія взяла, відчуваючи, як старе брехневе болюче вузол, нарешті, розв’язався.
