Знаєш, хотіла поділитись з тобою такою історією може й порадиш щось. Уяви собі, вже пять років поспіль сестра і брат чоловіка зі своїми родинами святкували Різдво в нас вдома. Я й вареники ліпила, і борщ варила, і котлети смажила, і салати всі готувала сама, ще й стіл накривала, і все прибирала по тому. Всі святкують, а я, чесно кажучи, ледве на ногах стою. Чесно, минулого Різдва ледь не збожеволіла від втоми фізично, морально, та й фінансово теж непросто.
Минулого року я зрозуміла, що так далі не піде, й вирішила поділити обовязки між всіма, щоб не одна я все тягнула на собі.
А тут недавно моя свекруха заговорила, мовляв, вони вже не молоді, не все так просто під силу, і тому знову хоче святкувати в мене вдома. Щиро кажучи, я зрозуміла, що їй дуже хочеться бути разом.
Я взяла і подзвонила братові й сестрі чоловіка. Кажу: “Мамо нашій хочеться, щоб всі разом знову зустрілися на Різдво”. Вони спочатку так зраділи, відразу погодилися, кажуть: “Треба слухати маму, звичайно, разом святкуємо!”
А я тоді їм і кажу: “Добре, але давайте поділимо обовязки. Я беру на себе основні страви зроблю борщ, голубці і напечу торт. Ви ж будь ласка, приготуйте по дві салати, рибу, якусь мясну страву, трошки сиру, фрукти і щось до питва хай кожен принесе”.
І тут від них ніби хтось перемикач вимкнув. Радості в голосах вже нема, почали скаржитись хто працює, кому немає коли готувати, мовляв, все це ще й купити треба, а тоді ще стояти за плитою Питають: “А навіщо взагалі тягнути їжу до когось краще вже кожен вдома посидить!”
Я тоді й питаю у них: “А як же мама? Вона ж дуже хоче всією родиною Різдво зустріти” А вони мені і тут тримайся кажуть: “Ну, можемо їй подзвонити, поздоровимо, та й достатньо того.”
Ось так, зовсім не хочуть ні готувати, ні розділяти покупки нічого. Я ще не встигла сказати про це свекрусі, і не знаю, як їй сказати, бо вона справді засмутиться.
Навіть не знаю може, знову доведеться все самій тягти? Чи може, якось по-іншому вийти із ситуації… Що б ти робила на моєму місці?
