Дорогий щоденник,
Як дивно іноді складається життя… Особливо коли ти Ліля Миколаївна, випускниця факультету журналістики Київського університету. Напередодні захисту диплому я познайомилася з Владиславом Романовичем творчою, відомою людиною в нашому місті. Йому було вже сорок пять, і він звернув увагу на мене, струнку студентку, майже одразу після першої нашої зустрічі. Влад композитор, чиї пісні лунайли на усіх місцевих заходах, а ще постійний гість телевізійних програм, друг половини міста.
У пристрасному та доброму серці Влада вистачало місця для багатьох, тож він швидко допоміг мені влаштуватися журналісткою на міське телебачення. Незабаром я особисто вела власну програму «Душевна розмова». Перший ефір видався успішним запрошений психолог, діалоги про життя, справжні історії людей нашого міста.
Молодець, Лілю, сказав Влад, переглянувши передачу Треба це гарно відсвяткувати.
Про нього всі говорили: «Своя людина». Але сімейне життя у Влада трималося на голих нервах три шлюби, постійні друзі, ресторани, пісні, алкоголь. Нарешті, я стала популярною, вийшла за нього заміж, наша спільна квартира нагадувала зоопарк друзів і знайомих.
З часом я зрозуміла: мій чоловік майже завжди пяний. Подруга запитувала:
Влад, не тисни на неї, Ліля тобі ще фору дасть! коли він намагався принизити мене на людях.
Влад усміхався хитро, вважав себе генієм у всіх сенсах і жартував з мене. Поки добивався моєї прихильності осипав квітами й піснями, та після весілля все змінилося.
Я мріяла стати справжньою зіркою, але реальність була іншою. Влад докучав і радив:
Вчи англійську, а то за кордоном як селюк поводишся!
Я вперта, назло йому не бралася за мову. Але коли друг Сема виголосив: «Англійська обовязкова для сучасної жінки», наступного дня знайшла класні курси та купила підручник.
Жили ми у великій київській квартирі, що лишилася Владиславу від дідуся професора медицини. Помічниця по дому, Віра самотня й трохи зла, але чемна. Наші стосунки були на видноті у Віри, та я вже звикла.
Одного ранку як завжди, Влад не в ліжку, а на дивані у своїй студії, після чергової пяної ночі. На кухні Віра тримала порожню пляшку коньяку й питала:
Що йому на сніданок?
Я пробурмотіла:
Розсіл і в душ.
За сім років шлюбу я так і не народила дитину Влад не прагнув, у нього був син від першої дружини. Я більше думала про карєру, ніж про сімю. Одного дня Віра зайшла до його кабінету, і побачила червону пляму на подушці.
Лілю, швидко, треба лікарів!
Пятнадцять хвилин і я в швидкій поряд із чоловіком. Владика одразу в реанімацію. Ввечері мені сказали: «Ваш чоловік помер»
Я сиділа, ніби в тумані. Влад був ще нестарий На похороні, пригорнувши до себе, Семен сказав:
Да ну, не будемо сумувати. Влад мав яскраве життя, заслужив на відпочинок.
Після смерті Влада в моїй квартирі настала дзвінка тиша. Віра дивилася з тривогою: виганю чи ні? Колеги переконували:
Лілю, ти ж і молода, і вільна, і грошей тепер вистачає. Від чоловіка лишилися рахунки, розділені між його сином та мною. А я й сама добре заробляла.
Мені не хотілося сидіти вдома, я частіше зустрічалася із знайомими, забігала у кафе неподалік.
Одного дня, після ефіру, зайшла в кафе і неспішно смакувала келих вина. Підійшов Іннокентій кремезний, трохи незграбний, з добрими очима.
Можна приєднатися? запитав. Усміхаючись, я кивнула.
Сумуєте?
Просто хмуро.
Іннокентій, років сорока, був схожий на великого плюшевого ведмедя, що розвеселило мене.
Чим пригощати? Вино, коктейль чи може тістечко?
Я взяла лише тістечко, до солодкого байдужа. Іннокентій виявився дуже веселим, щиро сміявся з життєвих історій ми проговорили весь вечір, і він проводив мене до дому. Домовилися про побачення.
Вранці повідомила Вірі:
Я сама собі господиня більше ваших послуг не потребую.
Віра розплакалася, благала не виганяти:
Лілю, вам обіцяла всім серцем де мені тепер?
Я задумалася: сама ж не пропаду, і хатні справи не засмучують. Потім пожаліла Віру:
Давай, залишайся, мені з тобою спокійніше.
Так і жили з Вірою, а до дому часто навідувався Іннокентій. Через три місяці я вийшла за нього заміж, наполягла на скромному весіллі. Медовий місяць ми провели на Мальдівах.
Я очікувала звичайний відпочинок: готель, розваги туристів. Втім, Іннокентій мав геть інші уявлення ми летіли першим класом, нас зустрічали феєрверками, коктейлями й танцями. Вілла була казкова: кілька кімнат, басейн, власний пляж!
Скільки ж заплатив Кеша за такий рай? мимоволі думала я.
Я не цікавилася, наскільки багатий мій чоловік головне, що він дуже лагідний та турботливий. Дбав, щоб я снідала, щоб був теплий плед. Я порівнювала його з Владом той був колючий, злий, а Кеша добрий, живе для нас, а не для себе.
Віра й собі захоплювалась моїм чоловіком і раділа, що з нами живе у великому заміському будинку Іннокентія. Єдине, що мене непокоїло якось побачила, як Іннокентій уколює собі інсулін.
Це як?
В мене діабет, але живу повноцінно.
На Мальдівах я навіть відчула: невже, витягнула щасливий квиток?
Встигала засмутитися лише через те, що мій «ведмідь» такий мякий та незграбний.
Мабуть треба посадити чоловіка на дієту, в спортзал
Іннокентій посумнів, відповідав:
Я займусь, якщо потрібно, але в мене проблеми з обміном речовин.
Певно, і не треба, вирішила я і повернулася до роботи.
Часом мене охоплювала дивна туга. Чи зустріну ще справжню любов? Я зрозуміла, що не кохаю чоловіка, а хочу пристрасті й справжніх емоцій, а не лише турботи та підтримки.
На роботі святкували Новий рік. Я розвеселилась, і мій колега Костянтин викликав друга Артема молодого, сильного, гарного чоловіка, щоб відвіз мене додому. Він підїхав на шикарній автівці, попросив номер.
Напровесні він прижав мене до машини та пристрасно поцілував. Я не опиралася мені сподобався його характер. З Артемом стосунки були інші, швидкі, жорсткі цілком мене влаштовували. Вдома продовжувала ніжитися зі своїм плюшевим ведмедем, а з Артемом справжня пристрасть.
Якось, у квартирі Артема між ніжностями, раптом дзвінок у двері. Я почула голоси Артема та Іннокентія. Мені стало страшно.
Кеша це
Артем мовчав, Іннокентій теж.
Хто мене здав?
Я не вірив, перевірив
Видно, Іннокентій стало зле поблід, впав на підлогу, задихався. Ми викликали швидку. Я знайшла його інсуліновий шприц, ввела звичну дозу, але він так і не прийшов до тями.
Лікарі констатували смерть. Артем відвіз мене додому. Віра зустріла з тривогою:
Лилечко, що сталося?
Я подумала: «Може, це вона нас зрадила?» Але промовчала.
Причина смерті зупинка серця. Після похорон зявилася донька Іннокентія від першого шлюбу, разом із чоловіком-адвокатом. Вони вигнали мене з дому, лишивши лише конверт із гривнями та три дні на переїзд. Я нічим не сперечалася.
З Вірою ми оселилися у великій квартирі, що лишилася від першого чоловіка.
Час минув, я оговталась. Артем підтримував мене, але одружуватися не збирався. Одного дня Костянтин подзвонив:
Лілю, сядь Артем загинув, аварія, одразу
Я задумалась: «Чому всі мої чоловіки помирають? Я як чорна вдова, мабуть, так і назвуть.»
Незабаром у мою передачу завітав молодий чоловік Макар. Він відразу впав мені в око, й після ефіру запросив у кафе. Я погодилась пора жити далі.
Макар швидко заволодів моїм серцем, я закохалась по-справжньому щастя просто затопило мене.
Ось вона яка любов, думала я. Душі не чую без Макара.
Я не знала багато про нього без брата, без сестри, батько десь далеко. Макар жив зі мною, а я одного дня з цікавості взяла ноутбук, ввела його імя і оторопіла: мій Макар у топ ста найбагатших людей України. Мене мало не знесло ціле багатство!
Невже і з ним щось трапиться?
Увечері дзвоню Макарові не відповідає, в офісі кажуть, що його забрала швидка. Я мчу до лікарні.
Що з ним?
Серце, але все під контролем.
Можна до нього?
Я увійшла в палату, він мене чекав. Взяв за руки.
Все буде добре, я тебе люблю, ми одружимось, коли вийду звідси. Згодна?
Звісно! поцілувала його. Попереду в нас справжнє щастя!
Дякую, якщо ти дочитав, щоденнику. Сподіваюсь смуга чорної вдови нарешті позаду.
