Мені 32 роки, і вже чотири роки я заміжня за людиною, яка стала для мене справжнім тягарем. Я, Оксана Коваль, живу в Чернівцях і весь цей час сама тягну на собі сімейний бюджет. Мій чоловік, Богдан, старший за мене на вісім років, і я втомилася мовчати через його безвідповідальність. Сьогодні в мене не вистачило сил, і я вперше вимагала від нього грошей, але замість підтримки отримала лише образи та погрози піти. Моє життя перетворилося на драми, і я не знаю, скільки ще зможу це витримувати.
Ми з Богданом одружені чотири роки, але за цей час я ніколи не відчувала себе захищеною чи коханою. Він уже був одружений до мене і має доньку від першого шлюбу. Коли його попередній шлюб розпався, він повернувся до батьків, а, зустрічаючись зі мною, створював враження, що ночує у друга. Пізніше я дізналася, що це була брехня, але тоді я закрила на це очі, сподіваючись, що кохання все виправить. Богдан працює менеджером у великій компанії, і його робота — це суцільний стрес. Він часто зривається, влаштовує скандали і виливає на мене свої емоції. Я ніколи не відчувала його підтримки чи турботи, а його гарячий характер став для мене справжнім випробуванням.
Коли в моєму житті траплялися важкі моменти, і мені так потрібна була його допомога, Богдан просто збирав речі та їхав до своєї матері. Одного разу я не витримала розлуки і через тиждень благала його повернутися. Ми живемо у моїй квартирі, яку я купила ще до весілля, і я сама оплачую всі рахунки та купую продукти. Богдан же ніколи не показував мені своїх грошей. Він запевняє, що копить на нашу «спільну мрію» — будинок у Карпатах, де ми нібито будемо жити щасливо. Але з кожним днем я все більше сумніваюся, чи побачу я цей будинок колись. Його слова звучат як порожні обіцянки, а я втомилася вірити у казки.
Минулої зими комунальні рахунки зросли, і я, набравшись сміливості, попросила Богдана допомогти з оплатою. Він пообіцяв, але минув місяць, а грошей я так і не побачила. Моя втома від цієї ситуації досягла межі. Я більше не можу утримувати дорослого чоловіка, який живе за мій рахунок. Що буде, якщо у нас з’являться діти? Їм доведеться працювати з малих років, щоб прогодувати власного батька? Це ж абсурд! В кінці місяця я не витримала і прямо запитала Богдана, чи збирається він заплатити за квартиру. Натомість він спалахнув, звинуватив мене у невдячності та знову почав збирати речі, погрожуючи піти.
Я не розумію, за що він так зі мною поводиться. Що я зробила, щоб заслужити таке ставлення? Моя душа розривається від болю та несправедливості. Я не можу вічно терпіти це, але кожен його від’їзд і повернення ламають мене ще більше. Чотири роки я несла цей тягар сама, але тепер я на межі. Скільки ще я зможу тримати себе в руках, доки моє життя остаточно не розвалиться під вагою його байдужості?
