**Щаслива прикмета**
За п’ять днів до Нового року Марійка отримала таку порцію образи, розчарування й приниження, що ледве прийшла до тями. І то лише заради дітей, щоб не засмучувати їх перед святами.
Тарас останнім часом постійно висловлював незадоволення. Йому не подобалося все: що зробить дружина, що скажуть діти. Він лаявся на них, навіть дев’ятирічний Олесь запитав матір:
— Мамо, чому тато став таким злим?
Молодша донька Софійка, першокласниця, може, й не помічала цього, але її брат чітко озвучив те, що його турбувало.
— Сину, не звертай уваги, у тата на роботі проблеми, тому він приходить втомлений і злий. Поговорю з ним, — обійняла сина, поцілувала у маківку Марійка.
Вона помітила, що чоловік не стримується. Останнім часом із ним щось не так: став розсіяним, злиться без причини, навіть на дітей, коли вони шумлять. Хоча раніше сам влаштовував з ними бійки на всю хату, а Марійка потім заспокоювала всіх.
Одного разу Олесь із сестрою розігралися, носячись по кімнатах.
— Годі вам метушитися, як скажені, інакше покараю! — гаркнув Тарас, і діти аж остолопіли від такого тону.
Обоє швидко сховалися у кімнаті й замкнули двері.
— Тарасе, що коїться? Чому так грубо? — запитала дружина, побачивши очі дітей.
— Нічого, — відповів він так само різко.
— Нащо брехати? Це не вперше. Ти ж не помічаєш, що зриваєш злість на нас. У чому ми провинилися?
Марійка не очікувала такої реакції й навіть пожалкувала, що почала цю розмову. Але потім подумала:
— Та яка різниця — зараз чи пізніше…
Тарас схопився з дивана, помовчав, ніби вагаючись, і нарешті вимовив:
— Не хотів починати це перед Новиим роком, але раз ти наполягаєш…
— Чому? — не розуміючи, здивувалася Марійка.
— Щоб не зіпсувати свято.
— Та чим ти його можеш зіпсувати?
— Марійко, ну як же ти… Що з мене витягуєш? Так, я зустрів іншу й закохався, — видихнув Тарас.
— Щооо? Коли? — не вірила дружина. — Це жарт?
— Ні, Марійко, не жартую. Я йду від тебе. З дітьми бачитимуся у вихідні. Аліменти платитиму.
Вона завмерла, хотіла щось сказати, але чоловік перебив:
— Дітям скажу сам, поки їм нічого не кажи.
— Тільки не зараз, — прошепотіла Марійка, знаючи, що для дітей це буде удар.
Вона мовчки кивнула й сіла на диван, перетравлюючи почуте. Тарас пішов у спальню, дістав велику сумку й почав збирати речі. Незабаром двері за ним замкнулися.
— Ніколи не розуміла, що відчувають кинуті жінки, — думала вона. — А зараз зрозуміла. Як же це важко, як образливо. Наче життя розвалилося. Але треба збиратися, дітям щось пояснювати…
Можливо, вона б ще довго сиділа, роздумуючи про свою долю, але з кімнати вискочила донька:
— Мамо, а тато кудись пішов? Де він?
— Тато? Він поїхав у відрядження.
— А коли повернеться?
— Поки не знаю, донечко.
— А Новий рік без нього зустрічатимемо? — вийшов із кімнати Олесь.
— Так, утрьох. Але в нас усе буде: ялинка, подарунки, все, як завжди, — намагаючись усміхнутися, відповіла мати.
Ніч Марійка майже не спала. Стрес зробив свою справу — слова чоловіка про кохання до іншої не виходили з голови. Вона не хотіла з цим миритися…
Тридцять першого грудня зранку вона змусила себе зібратися й готуватися до свята. Найбільше боялася, що діти помітять щось недобре. Тому вирішила приготувати багато смачненького — принаймні це в неї не відібрати, готувала вона вміло й із задоволенням.
«Хоч відволічуся, — думала вона, — хай Новий рік пройде весело, як завжди. Та й дітей не вкладеш раніше спати».
Марійка почала готувати, але згадала, що треба ще щось купити.
— Мамо, ти куди? — побачила Софійка.
— У магазин зайду…
— Я з тобою! — і побігла одягатися.
— Мам, купи чіпси, — попросив Олесь. — Я залишуся вдома. Софійко, нагадай мамі про чіпси! — наказував сестрі, та весело кивала.
Після обіду діти зібралися гуляти. Ялинка вже стояла прибрана, стіл на середині кімнати теж був готовий, на ньому — ваза із фруктами. Марійка була на кухні, коли почула голос Олеся:
— Мамо, іди швидше!
— Що там у вас? Нагулялися? — вийшла в коридор і побачила в сина на руках маленького чорного кошеняти з білою плямою на лобі.
Діти, розчервонілі, радісно посміхалися.
— Ні, тільки не це, — рішуче сказала мати, але вони дивилися благально.
— Ну ма-ам, — захнюпала Софійка. — Ну будь ласка!
— Ні, сказала. Де ви його взяли? Він же брудний.
— Мам, а якщо тато дозволить? — запитав Олесь, адже батько любив котів.
— Тато у відрядженні. Застеліть у сінях ганчірку, налийте молА вже за кілька хвилин кіт, немов знаючи, що його очікує, прокрадався кухнею, де Марійка, хоч і сердито цмокаючи, зігрівала йому молоко.
