— Вона тобі сподобається, мамо. Вона просто диво! — схвильовано сказав Дмитро.
— А чи не надоїсть жити з дивом? — іронічно запитала Оксана.
Оксана стояла біля плити й прислухалася. Колись, коли був живий чоловік, вона завжди готувала вечерю так, щоб до його приходу все було готове. Чоловік пішов із життя вісім років тому. Тепер так само вона чекала з роботи сина.
У дверях клацнув замок, і з передпокою почувся голос Дмитра:
— Мамо, я вдома.
— Чую, — відповіла Оксана й усміхнулася.
— А що у нас сьогодні? Котлети, смажена картопля? — Дмитро обійняв матір і заглянув через її плече, вдихаючи апетитний аромат улюбленої смаженої картоплі з зеленою цибулею.
Оксана вимкнула газ, накрила кришкою сковороду.
— У тебе гарний настрій? Що трапилося? — за відтінками голосу вона могла вгадати синове настроєння.
Дмитро відсторонився.
— Мамо, я одружуюсь.
— Вже давно пора. А що ж Наталка до нас не заходить? — спитала Оксана й обернулася до сина, вдивляючись у його похмуріюче обличчя.
— Я одружуюсь на Марічці.
І Оксана відчула, як по спині пробіг холодок. Син давно став дорослим. Обіймав її, виявляв ніжність лише в миті особливих зізнань чи радості.
— Ім’я багатообіцяюче. А як же Наталка?
— Наталка виходить заміж у суботу. Не хочу про це говорити, мамо. Давай вечеряти.
— Добре, що весілля Наталки не позбулося твого апетиту. Мий руки.
Оксана поставила перед сином тарілку з картоплею, сіла навпроти, підперши підборіддя рукою, і дивилася, як він їсть.
— А ця Марічка, хто вона?
— Вона гарна дівчина. Ти сама в цьому переконаєшся. Хочу познайомити тебе з нею. У суботу, наприклад? — Дмитро перестав їсти й подивився на матір. — Марічка тобі сподобається, я впевнений. Вона просто диво! — схвильовано сказав він.
Щось подібне він казав і про Наталку. Те, що та обрала нареченого багатшого, Оксана дізналася від її матері, з якою вони вчилися в одній школі й дружили, сподівалися, що їхні діти поберуться. Зустрілися випадково в магазині, і та поділилася з подругою новиною. Вибачилася за вибір доньки.
— Дива багато не буває. А чи не надоїсть жити з дивом? — іронічно запитала Оксана.
— Мамо, не смішно.
— А я й не жартую. Розкажи про неї. Що в ній такого дивовижного?
— Чого ти причепилася до цього слова? — Дмитро завагався. — Вона вчителька, викладає в школі українську мову та літературу, правда, лише перший рік. Серйозна, начитана. Мені з нею добре.
— А батьки в неї хто?
— Тато інженер, а мама домогосподарка.
— І приїхала вона?.. — Оксана не закінчила фразу, чекаючи, що син продовжить.
— Та яка різниця, звідки приїхала? — обурився Дмитро.
— Справді. Значить, вона не місцева. Жити збираєтеся тут?
— Якщо ти проти, ми знімемо квартиру. — Дмитро заглянув матері у вічі.
— Ні, зовсім ні. Я лише рада. Що мені самій робити? Буду онуків чекати. Якщо не зживемося, тоді знімете.
— Марічка не хоче поспішати з дітьми, хоче попрацювати, набратися досвіду.
— Марічка не хоче, Марічка вирішила… — передражнила Оксана. — Гаразд, запрошуй на обід своє диво.
Вона встала зі столу й понесла порожню тарілку до раковини.
— Ти найкраща мама на світі, — Дмитро теж підвівся.
— Сподіваюся, ти не забудеш про це, коли одружишся.
Оксана мила посуд, а сама роздумувала. «Вчителька, значить. Усі вечори проводитиме за перевіркою зошитів, готуватиметься до уроків, а у вихідні їздитиме з класом на екскурсії…» — вона зітхнула. — Як швидко Дмитро виріс, вже одружується. Шкода, чоловік не дожив».
З ранку в суботу Оксана колдувала на кухні. Дмитро довго одягався перед дзеркалом, вибираючи сорочку й краватку в тон. Потім пішов зустрічати Марічку.
Оксана намагалася уявити собі ту дивовижну вчительку, але на думку спадали лише акторки з українських серіалів.
Марічка виявилася тендітною невисокою дівчиною з довгим прямим волоссям і великими очима. Гарною її не можна було назвати — зустрінеш на вулиці, не впізнаєш. Їла вона мало, стримано хвалила кожну страву. Вино лише куштувала. Дивлячись на неї, не пив і Дмитро.
— Не соромтеся, Марічко, — підбадьорила її Оксана.
«Скута хвилюванням, боїться мене. Вперше знайомиться з матір’ю нареченого», — подумала Оксана. — Що ж син у ній знайшов? Чи може назло Наталці поспішає одружитися? Ох, Наталочко, Наталочко…»
За два місяці відбулося скромне весілля. На нього приїхали батьки Марічки. Мама теж худа й мовчазна. Тато жартував, розповів, що ще підлітком закохався в українську поетесу Марійку Підгірянку, тому так і назвав доньку.
— Образи поетеси створені �А коли через рік у них народилася донечка, Оксана, тримаючи онуку на руках, зрозуміла, що справжнє диво — це не ідеальність, а щирість і любов, які з’єднуючить родину.
