У Львові осінь закутала місто в сірий туман, та в моєму серці буревіл обурення та розпачу. Як можна залишатися спокійною, коли твоя свекруха, ніби чужа, відвертається від рідних онуків? Не розумію, як можна бути такою холодною й байдужою до власної крові? Але Ганна Степанівна твердить одне: «Ваші діти — ваші клопоти. Я свій обов’язок виконала, виховавши сина».
Свекруха пішла на пенсію раніше часу. Її молодша донька, Наталка, якраз народила двійню. Перші три роки Ганна Степанівна допомагала їй, доглядала малюків, але як тільки хлопчики пішли до садка, одразу ж знайшла собі підробіток. І який! Стала нянею у заможній родині, де цілими днями возиться з чужими дітьми.
Тепер вона вдома лише по вихідних, і ці дні присвячує прибиранню, зустрічам з подругами та відпочинку. Так, гроші вона заробляє чималі, але часу на рідних онуків — моїх синів, чотирирічного Івасика та дворічного Юрка — у неї немає. Ані хвилини. Ані краплі тепла.
Ми з чоловіком не раз благали її допомогти. Мені треба було виходити на роботу, щоб утримувати родину, але діти часто хворіли, пропускали садок. Моя мама живе в іншому місті, за сотні кілометрів, і надія була лише на свекруху. Але вона відмовила нам навіть не задумуючись.
«Найміть няню, — кинула вона холодно. — Не відволікайте мене від роботи».
Я була в шоці. Моя мама, якби жила поруч, кинула б усе, аби допомогти. Вона обіцяла приїхати на пару тижнів у відпустку, але що мені ці два тижні? Вони не вирішать проблему. Поки Ганна Степанівна їздить з чужими дітьми по закордонним курортам, катається з ними на яхтах і фотографується на пляжах, я сиджу вдома, розриваючись між хворими синами та страхом втратити роботу. Розумію, що вона впіймала «золоту жилку», але як можна бути такою безсердечною? Невже гроші для неї важливіші за рідних онуків?
Кожного разу, коли бачу в соцмережах її фото з чужими дітьми — усміхнених, виряджених, у дорогих розважальних парках — серце стискається. Мої хлопці ні разу не бачили бабусі на своїх святкуваннях, не чули від неї казок на ніч. Вони питають: «Мамо, а чому баба Ганя до нас не приходить?» А що я можу відповісти? Що їхня бабуся воліє чужих дітей, бо ті приносять їй гроші?
Я намагалася говорити з чоловіком, Олексієм, але він лише розводить руками. «Мама завжди була такою, — каже він. — Її не переробиш». Але як мені з цим миритися? Відчуваю себе зрадженою, немов свекруха відвернулася не лише від онуків, а й від нас із сином. Її байдужість — як ніж, що повільно ріже по живому.
Іноді думаю: можливо, я забагато чекаю? Але потім згадую, як моя мама, попри втому, завжди знаходила час для мене та моїх братів. Хіба ж не це робить бабусю бабусею? Любов, турбота, тепло? А в Ганни Степанівни — лише розрахунок і егоїзм.
Що скажете? Нормально, коли свекруха ставить гроші вище за рідних онуків? Як би ви вчинили на моєму місці?
