Ніхто не має права брати чуже
У родині була єдина донька Олеся. Всі пестили і любили її, для неї завжди було найкраще. Родина інтелігентна, батьки працюють в науково-дослідному інституті у Києві, тато професор. Скільки себе памятає Олеся, у домі постійно було багато гостей.
Олена Володимирівна мама Олесі завжди майстерно готувала, пекла великі пироги, гарно сервувала стіл.
Ну, Оленко, ти завжди дивуєш. Краса та смакота дивишся на твій стіл і одразу їсти хочеться, жартували гості, заходячи до них щосуботи.
У школі Олеся навчалася добре, не була круглою відмінницею, зате пятірки та четвірки мала постійно. Батьки ніколи не змушували вчитись, вона сама з дитинства була зібрана та відповідальна. Прийшла зі школи переодягнулася, поїла й бралася за уроки.
Олесю, ти була на заняттях з музики?
Так, мамо, повернулася щойно.
Донька ходила в музичну школу, грала на скрипці. Любила грати, брала інструмент в руки та забувала про все. Натхнення накривало, грала й насолоджувалась. Вчителька часто ставила її у приклад.
Шкільні роки минули непомітно. У Олесі багато друзів і подруг, вона щира й добра, завжди допомагала іншим. Жила з батьками у великому місті, тому мріяла вступити до університету саме тут.
Тобі не варто перейматись, Олеся, твої працюють у виші, допоможуть влаштуватись. А я, ледве школу закінчую, яке там університет? казала подруга Марина.
То куди ж ти плануєш поступати?
Нікуди. Працювати піду. Мамина зарплата дрібна, вона сама мене тягне. Почну заробляти, легше буде мамі, відповідала Марина. Справді, вони жили скромно, економили на всьому.
Олеся не розуміла, як Марина живе, бо батьки заробляли пристойно, нічого їй не бракувало.
Мам, тат, на випускний мені треба сукню та туфлі, попередила вона батьків.
Так, дитинко, завтра вихідний підемо до магазинів, погодилася Олена Володимирівна.
Сукню купили гарну, туфлі під колір, залишалось добре здати іспити, відгуляти випускний і починати нове, доросле життя.
Олеся поступила до Київського політехнічного, допомогли трохи батьки, але й сама могла вступити. Мама товариська, знайомих багато, лиш пересторогу дала декому.
Все, рідні, ваша донька студентка, зраділа Олеся, побачивши своє прізвище у списках.
Вітаємо, доню, тато радісно сказав і подарував дорогий мобільний телефон, тоді такі ще не у всіх були.
Олесі подобалося все в університеті: навчання, викладачі, друзі. Життя студента зовсім інакше, ніж шкільне. З Мариною майже не спілкувались в Олесі часу не було. Марина працювала на заводі, зовсім інше оточення, інше життя.
Влітку Олеся їздила зі студентськими будзагонами життя вирувало. Вона гарна, товариська дівчина, подобалась багатьом хлопцям, але поки великого кохання у її житті не було просто дружба та легкі зустрічі.
На останньому курсі Олеся випадково знайомиться з Вадимом. Він служив в армії, працює у майстерні побутової техніки. Зустрілися в кінотеатрі, куди Олеся прийшла з Мариною у вихідний день.
Вітаю, дівчата, можна до вас приєднатись? коректно звернувся хлопець, коли вони пили коктейль у кафе біля кінотеатру.
Звісно, відповіла Марина, а він з цікавістю дивився прямо в очі Олесі.
Я Вадим, сьогодні стільки людей, ніби виправдовувався він. Я вирішив подивитись новий фільм, друг порадив.
Ми теж нарешті разом вирвались, пояснювала Марина. Я працюю, Олеся вчиться.
Після сеансу домовились погуляти разом. Вадим провів їх спершу Марину, потім Олесю, попросив номер телефону.
Вадим був гарний і розумний, спілкування приносило задоволення. Олеся закохалась, і через пів року вони одружились. Батьки, познайомившись з Вадимом, були не проти весілля майбутній зять їм припав до душі.
Олеся після університету недовго працювала, потім пішла в декрет, народила сина Артемчика. З Вадимом була щасливою він турботливий чоловік і батько, надійний, допомагав у всьому.
Мамцю, як мені пощастило з чоловіком, часто казала Олеся. Я з Вадимом, наче за стіною.
Я рада, доню. Вадим справжній чоловік і сімянин, відповідала Олена Володимирівна, а тато взагалі обожнював зятя, грали разом у шахи та обговорювали все на світі.
довелося почати життя без чоловіка
Та щастя триває недовго. Артемчику було пять, коли Олеся з Вадимом потрапили в аварію. Їхали на авто, раптом зявився мотоцикліст на шаленій швидкості. Олесю викинуло з машини, мабуть це її і врятувало, а Вадим трагічно загинув. Добре, що Артемчик був у бабусі й дідуся.
Господи, за що мені таке? шепотіла Олеся, отямившись у лікарні. Поряд сиділа мама.
Слава Богу, Олесю, ти прийшла до тями, плакала Олена Володимирівна. Переломи, але ти жива, доню.
Вадима Олеся ховала на інвалідному візку. Довго відновлювалась, допомагали батьки, жила з сином у них. Депресія мучила, заспокоював лише Артемчик.
Дякую, Господи, дивлячись на ікону, тиха лишилася Олеся. Що було б з моїм сином? Артемчик відроджує мене.
Довелося починати життя без чоловіка з самого початку.
Мамо, я вирішила переїхати на чорноморське узбережжя, наш сімейний будинок там. Морське повітря піде на користь мені й Артему, він обожнює море. Де все нагадує про Вадима, мені тяжко.
Батьки погодилися. Переїхавши, Олеся віднайшла спокій, влаштувалася адміністраторкою у готелі, спілкувалась з людьми. Артем розпочав навчання в школі. Вихідними вони ходили на пляж, засмагали, релаксували.
Одного разу Олеся випадково втратила обручку на пляжі коштовність, память про Вадима. Плакала і шукала в піску.
Чому плачете? почула чоловічий голос. Що сталося?
Я втратила обручку Це для мене дуже цінне
Хто ж носить коштовності на пляж?
Я ношу У вас ще будуть питання?
Гаразд, допоможу, мовив чоловік. Мене звати Кирило, а вас?
Олеся, разом почали просіювати пісок, а кільце зрештою знайшлося у кишені.
Дякую, Кирило.
Ви давно відпочиваєте тут? спитав він. Я з другом, він залишився у готелі, учора перебрав
А я тут живу, відповіла Олеся.
Спілкувались, Кирило запросив її до кафе.
Час іти із пляжу, погодилась Олеся. Засмагати й так багато, сьогодні особливо спекотно.
В прохолодному кафе вони пили холодні коктейлі. Олеся не поспішала син у бабусі й дідуся, попросився і вони привезуть його до школи. Кирило одразу сказав, що одружений, має доньку. Працює у себе в місті в аеропорту.
Олеся розповіла свою історію, згадала смерть чоловіка.
Тому вирішила почати все спочатку, сказала вона, переїхала сюди з сином.
З Кирилом було легко, він простий, добрий. Після кафе він її провів до дому, і на тому розійшлись. Та за три дні він зявився під її будинком з великим букетом.
Привіт, я скучив! засміявся Кирило, вручав квіти.
Привіт, Олеся зраділа його бачити. А завтра у мене відпустка!
Класно, будемо більше часу разом, радіє Кирило. Запрошую до ресторану відсвяткуємо, і познайомишся з моїм другом.
У ресторані гуляли весело, Кирило проводив до дому й залишився. Між ними сталося все те, що мало статися.
Боже, я закохалась! зізналась собі Олеся.
Після смерті чоловіка ні з ким не була, майже всю відпустку провела з Кирилом. Він оформив відпустку за свій рахунок. Але невдовзі йому довелося їхати. Прощалися важко. За тиждень він подзвонив:
Олесю, я приїду скоро Не можу без тебе. Відверто розповів усе дружині, вона подала на розлучення.
Доля знову випробувала Олесю
Олеся була щаслива. Не думала про те, що дружина з дитям переживає зовсім про це не думала.
Я теж жінка, хочу бути щасливою.
Кирило приїхав, через кілька тижнів вони розписались, як тільки він отримав розлучення. Через рік Олеся народила доньку Наталку. Обоє були дуже щасливі.
Але доля знову випробувала Олесю їхня ідилія завершилась за десять років. Кирило почав зраджувати, курортне місто, спокус багато. Почались сварки, він спочатку брехав, але потім зізнався. Олеся бачила, як він гуляє з молодими дівчатами на пляжі.
Олеся подала на розлучення. Кирило повернувся у своє місто, примирився з колишньою дружиною. Доньку не покинув платив хороші аліменти (у гривнях). Діти виросли. Артем поїхав до бабусі й дідуся, вступив до університету, там одружився. Донька залишилася з мамою, вийшла заміж, живе з чоловіком окремо.
У Олесі двоє онуків і онучка. Вони часто приїжджають у гості, старенькі батьки теж заглядають, приїжджають разом з Артемом. Уся її життя це діти й онуки.
А Кирило? Кирило більше не зявлявся. Олеся вирішила остаточно чоловіків у її житті більше не буде:
Я поплатилась за любов до одруженого не можна брати чуже, на чужому горі щастя не побудуєш
Більше не хоче випробовувати долю, боїться, що бумеранг повернеться і боляче вдарить. Тому й живе одна.
Дякую за читання, підписки і підтримку. Миру і добра всім!
Чужого не бери: поважай традиції та цінності України