У давнину, у маленькому містечку на Волині, жила собі дівчинка на ім’я Олеся. Змалку вона знала, що мати принесла її «в спідниці». Добрі сусідки, що, здавалося, ніколи не злазили з лавочки біля під’їзду, розповіли.
Олеся уявляла, як її тендітна, невисока матінка Мар’яночка несла в спідниці святочного вбрання невідомо звідки взявся Олесю.
«Це тому, що в тебе тата нема!» — важливо пояснила їй Наталка, що мешкала над квартирою, де жили Олеся з мамою. «Ти — безталанна!»
«Це як?» — здивувалася Олеся.
«А от так! Нагуляла тебе мамка! У тебе тата нема! А в мене — є!» — Наталка гордо подивилася на подружку.
«Ну, то й що? — знизала плечима Олеся. — Зате в мене є бабуся й дідусь! А в тебе нема».
«Ха! Баба й дід — то не головне! У жінки мусить бути чоловік! Без чоловіка вона неповноцінна! Так моя мама каже!»
Ввечері після вечері Олеся, як завжди, вмостилася поруч із мамою на дивані. У них був звичай: сидіти ввечері, займатися своїми справами й балакати. Мати була майстриня на всі руки — шила, вишивала, в’язала. Олеся, споглядаючи за нею, теж навчилася плести браслети з намиста, виклада́ти картинки діамантовою мозаїкою чи ліпити з пластиліну різних звірят.
«Мамо… А тато обов’язково має бути?» — запитала дівчинка, прислухаючись до шуму зверху. Там розпочинався щовечірній «концерт», як його називала бабуся Олесі, Ганна Яківна. Його влаштовував батько Наталки, дядько Тарас. За голосами, що долітали згори, можна було зрозуміти, чи п’яний він, чи ні. Якщо ревів лише дядько Тарас, а жіноча частина квартири поскиглювала — значить, випив. Якщо ж кричали всі — значить, був тверезий, і це його люто злило.
«Ну, раз ми з тобою живемо без тата, значить, він зовсім не обов’язковий», — посміхнулася Мар’яна, гладячи доньку по голові й теж прислухаючись до шуму згори.
«А Наталка каже, що жінка без чоловіка — неповноцінна…»
«Сонечко, у кожного свій спосіб самостверджуватися. Ось нам із тобою погано?»
«Ні», — заперечно хитнула головою Олеся. Вони справді добре жили. Мати працювала бухгалтеркою у великій фірмі й добре заробляла. Кожні вихідні вони ходили в кафе, кіно, театр чи просто гуляли парком. Кожного літа їздили на море, а на Новий рік — у село до маминої подруги тітки Гал
