Скажіть, не тому Лія злякалася свого таці, а просто не прийняла. Хто він їй батько? Ніколи у Лії не було татка, і цієї думки про “татка Федір з’їв ведмедя” також не було. Потаємно, заради матері, з перших днів знайомства намагалася сховати незадоволення. Уже не дитина, 11-річна, зрозуміла, що мати в душі бажає сім’ї, щоб її піклувались. Та татів від себе, був непоганий, просто мовчкав. А чужий. Лію немов і не помічав. Зате не пив, як батько троюродної сестри Зіни, що навіть була як родичка.
Федір, здавалося, мене і не помічав. Приняв існування улюбленої жені Лії для себе як звичайне, і цілковито побудував плани на майбутнє, сподіваючись, що Лія родить йому власного сина, а то й двох. Швидко засвідчили шлюб, проміняли дві квартири в місті на одну простору, де Лія здобула власну кімнату, і розпочався “худий мир” між таці і мене, а не “додобрались”. Після уроків Лія спускалася до своєї кімнатки, та як міг утекти від таці. Він і додрукуватись не пробував.
Коли Лія почала хворить – вранці блювала, дістало головокружіння, ми ще дружно зраділи – вагітність! Лія мріяла про братика, а Федір про сина. Але трапилось страшне – не життя зародилося, а хвороба жорстко вкоренилася в мозок молодої жінки гострою, як ріст ялина. Сиротою стала я, 11-річною, і щлях моє став прямо в дитячий будинок.
Навіть думати про майбутнє не пустила мене катра смерть матері, коли зустріла відчайдужу матір Зіни, після похоронів, аж захлибнулася: – Взяла б я її до себе, як Женя є моя двоюрідна сестра, не чужі. Та ми із Зінкою у хаті раз на тиждень безпомічні, як впаде на мене дощ. Не змогу. А більше роднини нема.
Не хотіла пастися, а від обіду підслухала діалог, уп’ялася, що приїжджала опіка, щоб мене в дитячий будинок перевезти. У цих стінах великої квартири, чому таті, як опіка підписав, мав трохи днів залишити мене, швидше це призвело до цього розмови.
– Лію, потрібно поговорити, – почав Федір, подивився, як вибирає.
– Якщо вже знаєш, тільки не бійся, мені відомо, що вирок – в дитячий будинок.
– Не про те, якщо не проти, хочу оформити опіку над тобою. Ти сама рішатимеш, але я не можу тебе відпускати. НЕ МОГУ. Давай попробуємо. Заради Лії, намагаймося. Мабуть, вона дивиться згори і переживає.
Ніколи не думала, що дорослий мужик може плакати. Особливо Федір. Він навіть на похороні був нерухомий, ніж більше, а він… Підійшла, обійняла і пішла, як маленьку.
Перші півроку ми не більше майбуття, що жило собі, потроху відновлювалось. Трохи борщу готувати, трохи знати про життя батька та дитини. Справедливий був, навіть заступався за неї в дворі, радив цікавими мелодіями. То морозивця, то два квитки на прем’єру кіно мені з Зіною.
Іноді з’являлася тітка, щоб допомогти, розібратися із рахунками, навіть зажила. Майже кожен вечір з’являлася Зіна. Біль утихав. Жили. Федір ходив на збори в школу, залишав частину зарплати у спільний гамно. Нікого не слідкував за рахунки. Я намагалася не розчарувати. Але назвати його тата не змогла, ні відразу, ні пішкодомо, зрозумівши, що для нього я чужий дітлах.
Думку про це змінили не я, а доброзичливі люди, які осліплені жалієм “сиротою”, навіли.
У 14-річному віці Федір вирішив ГЕРОЇСИТи рішення щодо життя. Тепер у нього почали формуватися стосунки на роботі, і ще – маленька дитина. – Я б поїхав живе, але ти ще не можеш залишатися сама. Ще опіка відреагує. Удвох до неї не підемо – вужче буде. У неї лише кімната в службовому будинку. А як я приведу її сюди – уживемось?
Зовні втекли. Ліда йшла по хаті, як гуска без голови, з дитиною. Федір повеселів, а я намагався згладжувати конфлікти. Нав’язливою леді не обіцяло вийти, навернувшись у ранню зрілість. А Ліда…
Многое списала на вагітність, не розповідала Федіру, як усміх Ліди зникає, коли я закриваю двері за ним. Як усвідомлювати, що тепер боса – Ліда, я більше нікому. І це “ніхто” через невідомо чого, через ілюзії Федіра, дражнить на рідному тілі.
Розуміючи, що я не розкажу, Ліда почала говорить відкрито. Гнів її викликав чужа дочка, чужий дитина.
На допомогу знову прийшла стара тактика – менше з’являтися. Федір довго не зрозумів, а коли народився їхній син – Стас, почав затягувати, що Ліді не почуваються добре у сім’ї. Ліда йому “напівдала”, що чужий дитина їм заважає. Ну і що, що тут чимало місця зайняті її часткою? Що виплатиш і виплачу – мій час, і живи. А зараз пиши сама, не ми.
Федіру важко було щось сперечатися, він с молодості не був дружелюбним. А Ліду взагалі… Виявився простий аргумент – тиснув кулаком по столу і сказав. Престаньте. І не бажаю слухати подібнеще раз.
Мене запросив у ближче суботу навідити Лію. Прибрали все, фарбували огорожу, неквіти пересадили. Сиділи мовчки, і знову зближилися, як у перші полгода, повні болю. – Терпеть, Катє, все полагодиться. Скоро Стас в дитсадок, Ліда почне працювати, не буде часу дурнистими думками зайнятись.
Але Ліда з мані спобазу. Під приводом дітей заперта Зіна. Матір давно обіцала не завідувати. Взяла з собою всі фінанси. Не було доступу до спільних грошей. Додому йти треба було, запитувати Ліду навіть на звичай. Тиснилися молити, щоб інші не чули.
Я не скаржилася Федіру, не хотіла бути причиною суперечок. Іскренно жаліла, що таті знову щасливий, як він живе. Видно, як любить сина.
Раз Федір виявив, що не їсть школа. Уже в 9-му класі часто залишався на парафіях, займатися в олов’янному клубі. Постійно голодна була. Мені не було грошей на перекус, як вони перекочували в Лідин кошолок.
Федіра наголосив класна Лії: – Поговоріть, Федіре, з дівчинкою. Така молодь, а вже прозора! Знову в обмороки впаде. Що буде замучено – недогляд?
Коли Федіру важко було взяти, що з грошима він чекав на безпомічну, й ругав себе і мене, що мовчала. – Зараз, тату, я груда. Та ти ж – у тебе є власний рахунок. Я в ліміт закладаю, саме опіка йде туди. Тільки нехай вони думати, що не будуть. У тебе ще навчання, і шлюб. Я тільки картку виставлю, і буду із зарплати змінити. Добре?
Та я і не слухала його Гроші, карту. В моїй голові тільки – дочка. Не чужа була ж, що її зараз в деньгах. Не заради Ліди, не заради Стаса, а заради мене?
Ох, і гнів скинулася Ліда, коли зрозуміла, що грошей приносить менше. Хоче щоб опікування повернулися до класа, демонстративно страждає, що все як у трубу. Вона часто не економить. Ніколи не орієнтувалася отпустку. А як інакше, як без неї нормально не вистільно.
– Так отпустка й зміниться, і поїдемо.
– А море хочеться!
Такими баталями обійшлося ще пару років. Ліда діяла вліта, Федір став стіною. А я страждала, знаючи, якою причиною був цей світ.
Одне грало – зі Зіною мріємо про майбутнє, знайти працю, замерить кімнату. Під батька у Зіни зовсім не він з голови, іде на похмілля, забирає все з дому. І неясно, хто з нас щащівніший.
Але мрії… Зіна одразу після випуску одружилася. майже на першого вуличного пропозицію, не могла більше жити з батьками. Мій план змінився – отримати вуальність, де є гуртожиток. Федір, хоча не підтримав ідею, розумів, що мені тут важко. Просич моровку іпотеки для мене, але Ліда сопротивлялася, настаючи на будь-яку форму компенсації.
– Що їй тут причетно? Жодного вибору не було, все по готовому!
Рішення прийшло незважаючи. Федір у спадщині отримав міцну квартиру в сусідньому регіоні. Там був інститут, куди я втайжко мріяв вступити, але подумала, що “не по гамі” платну вищу або бюджетний напрям непрогляд. І гуртожитков там немає.
Федір перевели спадковий гідромобіль на мене, вручив кільце і повний контроль над рахунком, де накопичені гроші, стало достатніми для усіх років вчител. Сам поїхав – помочи заселити, подання документів. Ні, він справді хотів без допомоги, але ще з причиною. Ліда різала, коли з’ясувала, що спадство виписане з її рук. А він втомився від суперечок. Неділя відпочинку від жінки була потрібно.
Обійшов усіх сусідів, благо квартир там не багато. Маленький будинок у затишному ЖК. Попросив “не ображати дочку, приглянути”. І це Федір, який до магазинів ходив без розмов, щоб не сталкиватись із продавцями!
– Щаслива з тата, дівчинко, – говорили сусідки, зустрічаючи мене на вул.
– Так, таточка у мене чудовий, – погоджувала.
На кожному весіллі є трогливі моменти, коли навіть сльози не сходит. У моєму було танцювання отця з дочкою.
Федір взагалі змусив усіх шанобливо повести в той день. Новоспілена невіста не хотіла ідти на регістрацію, доки не приїде татанько. А у нього відмовилася машина на трасі між містами. Гоняла новий бік, як виписку про його вік. Нічого, час між ними поспішив.
Живе цей немногословний чоловік усе своїм життям.
