«Ти кличеш свекруху “мамою”? А ти точно знаєш, хто тобі справжня мати?»
Щоразу, коли я чую, як хтось звертається до свекрухи чи тещі: «Мамочко», — у мене аж холодок по спині. Не тому, що я зла чи заздрісна. А тому, що для мене це слово — святе. Його не роздають наліво і направо. Мама — це не просто жінка, яка стала твоєю родичкою через штампик у паспорті. Мама — це та, що годувала, не спала ночами, плакала від безсилля, але кожного ранку знову й знову боролася за тебе.
У мене є близька подруга — Оксана. Ми дружимо з дитинства, вона була свідком на моєму весіллі, а я — на всіх її… трьох. Ми багато пройшли разом, і, незважаючи на життя, дітей, переїзди — ми тримаємося одна за одну. Частіше жартую:
— Ну що, Оксанко, дочекаємося, поки діти вступлять до універів, і на пенсії підемо в клуб?
Недавно зайшла до неї за проханням — привезла ліки з аптеки, вона не могла виїхати: машина в ремонті. Протягую пакет, вона киває:
— Це не мені. Це мамі погано.
Я посміхнулася, зазирнула на кухню і майже автоматично вигукнула:
— Вітаю, тіто Тетяно! Як ви почуваєтеся?
Але коли жінка обернулася, я зрозуміла: це не її мама. Це мати її третього чоловіка. Свекруха. А Оксана з ніжністю зве її «мамочкою». Так само, як і попередніх.
Я згадала, як було з першою та другою. З Сашком — її першим чоловіком — вона з першого дня кликала його матір «мамою».
— Ти що, з глузду з’їхала? — прошепотіла я тоді їй на вухо. — Ти її не знаєш! Це не твоя мати!
А вона лише посміхалася:
— Це стратегія. Їй буде приємно. Вона мене прийме. Ну і Сашко радий. Все просто.
Тільки от та «мама» потім плювала їй за спиною. Коли Сашко напивався, ночував невідомо де, а Оксана дзвонила — та лише зітхала:
— Ну що ж ти хочеш, доню? Чоловік стомився…
Минуло два роки — розлучення. Дитину народили, але жодна з «мам» ні онуком, ні Оксаною не цікавилася.
З другим було інакше. Та свекруха відразу й стала в позицію:
— Цей хлопчина тобі не потрібен. Забирай куди хочеш, хоч у дитбудинок. Грошей на нього нема.
І знову Оксана звала її «мамою». До тих пір, поки не зрозуміла, що за цим «мама» ховається лише бездушна жорстокість. Вони розлучилися, на щастя, дітей не мали.
Тепер у неї третій шлюб, і все повторюється. Ті самі ніжні слова. Та сама наївна надія, що якщо казати «мамочко», то жінка розтане, стане рідною.
Але ні. Це не працює.
Я знаю, про що говорю. У мене теж є свекруха. І ми з нею… не просто ладнаємо. Ми справді поважаємо одна одну. Можемо поговорити по душі, посміятися, збирати разом вишні чи обговорювати серіал. Але ми звертаємося одна до одної іменем. І це нам не заважає бути ближчими, ніж деякі рідні.
Бо «мама» — це не звернення заради вигоди. Це слово — наче медаль. Його треба заслужити. Його не купиш, не заслужиш за компот чи посмішку. Справжня мама — це не та, що прийшла в твоє життя з чоловіком. А та, що прийшла — назавжди.
І так, буває, що свекруха стає ближчою за рідну матір. Таке трапляється. Але це — рідкість. Виняток. А не правило.
Тому, коли я чую:
— Мамо, а чаю хочете?
— Мамочко, як ви себе почуваєте?
Я ставлю собі одне й те саме питання: це любов? Чи просто звичка вдавати?.
