Як можна дозволити колишній свекрусі бачити дитину? У тебе нема ні гордості, ні совісті — так сказала мені власна мати.
Минулого тижня моїй доньці виповнилося два роки. Маленьке свято, яке я готувала сама, як могла — без грошей, без допомоги. Батько дитини навіть не згадав. Ні дзвінка, ні повідомлення. А ось його мати, моя колишня свекруха, пам’ятала. Подзвонила, привітала, сказала, що хоче побачити онуку. І я, не бачачи в цьому нічого поганого, погодилася. Адже це ж бабуся. Хіба дитині шкода від того, що її люблять?
Марія — так звуть мою колишню свекруху — прийшла не з порожніми руками: принесла ляльку, трохи солодощів і конверт із грошима. Ми пішли до парку, погуляли, потім зайшли до мене. Я навіть усміхалася. Але все скінчилося, коли додому повернулася моя мати…
— Ти що, зовсім сорому не маєш?! — зашипіла вона з порога. — Дозволити цій… цій… приходити і цілувати твою дитину! Ти мала вигнати її за двері! А ще й подарунки брати — у тебе хоч гордість є?!
Вона хиталася по квартирі, розкидала руками, причитала. Казала, що лялька — дешевий китайський сміття, солодощі — отрута, а гроші — жалюгідна милостиня. Всю ніч вона шипіла в моїй голові, навіть коли замовкла. Говорила, що Марія — «добра бабуся», а вона, моя мати, — «лиха». Що я завжди всіх зраджую. Що вона заради мене колись залишилася без копійки, а тепер я кидаю її заради чужої баби з Mercedes.
Я розлучилася з чоловіком трохи більше року тому. Він пішов сам. Просто зібрав речі, вийшов із дверей і не повернувся. Квартиру, де ми жили, оформив на свою матір. Нічого мого там не було. Юридично — я була ніхто. І йти мені було нікуди.
Розлученням займався адвокат моєї свекрухи — я досі не розумію навіщо, адже ділити було нічого. Чоловік відмовився від дитини одразу. А на паперах у нього не було ні майна, ні доходів. Я нічого не вимагала — ні аліментів, ні меблів. Лише одного — пожити в квартирі до кінця декрету. Але й цього мені не дозволили.
Марія не була у шоці. Я не була першою і, як я розумію, не останньою жінкою в житті її сина. Для неї я була просто однією з багатьох. Вона навіть допомогла мені з переїздом — замовила вантажників, заплатила. Я забрала лише своє. І все.
Тепер я живу з мамою. Втрьох ми втиснулися в її однокімнатну квартиру. Алімен— мізерні, а колишній чоловік зник, наче його ніколи не існувало, і тільки Марія іноді нагадує, що у неї є онука.
