Коли-небудь ви бачили людину свого віку й подумали:
«Нічого собі! Я ж точно не виглядаю настільки старою… правда?» 😅
Ось що сталося з моєю знайомою:
Мене звати Оксана. Я чекала на автобус на зупинці, а коли зайшла всередину, помітила бейдж водія. Там було його повне ім’я — і воно мені десь відоме здалося.
Раптом я згадала високого гарного хлопця з чорним волоссям, в якого була закохана ще в школі… майже 35 років тому.
На мить я подумала:
«Невже це він? Той хлопець, який мені так подобався?»
Але коли я уважно подивилася на водія, ця думка розвіялася.
Він був лисим, з сивиною, зморшкуватим, з невеличким животиком — і виглядав набагато старшим!
Все ж така цікавість взяла гору.
Я запитала:
— Вибачте, а ви випускник школи №35?
— Так, — відповів він із посмішкою.
— А в якому році закінчили?
— У 1982-му… А що?
Тоді я не втрималася:
— Ми ж однокласники!
Він уважно подивився на мене…
І тоді…
ЦЕЙ ЧОЛОВІК…
ЛИСИЙ,
СИВИЙ,
ЗМОРЩКОВАНИЙ,
ТРОХИ ПОВНИЙ,
ІЗ ВТОМЛЕНИМИ ОЧИМА ТА ПОВІЛЬНОЮ ХОДОЮ…
ПИТАЄ МЕНЕ:
— А ви викладали у нас?
😑
З того дня я не суджу людей за зовнішністю.
Але зізнаюся… наступного разу я доклала більше зусиль, щоб гарно виглядати! 😉
Скажіть, ну хіба це не трохи боляче? 😆
